Сап: 3 головних симптоми, методи діагностики, лікування і профілактики хвороби

Сап являє собою інфекційне бактеріальне захворювання (збудник – паличка Burkholderia mallei), основні прояви якого полягають у множині виразковому ураженні шкіри і внутрішніх органів з утворенням абсцесів (гнійників).

Вважається, що найбільш схильні до зараження люди, що займаються доглядом за кіньми та іншими домашніми і дикими тваринами (мул, зебра, осел, верблюд), ветеринари і працівники бактеріологічних лабораторій. Хвора людина не заразний для оточуючих, захворювання виникає після контакту з хворою твариною, проте є спостереження, які показують, що в деяких випадках передача бактерії від хворої людини здоровій можлива.

Трохи про історію захворювання

Перші згадки сапа можна знайти в роботах Аристотеля, але лише в 1882 році німецькими вченими Лефлером і Шутцем була виділена культура збудника. У 1891 році Гельманом і Калнингом в Росії було запропоновано обстежити тварин на предмет захворювання сапом з допомогою маллеина (вбитої культури бактерії), процедура надалі отримала назву маллеинизации.

Відомо, що в Російській Імперії найбільш враженою територією вважалася Брянська область, а найбільш частими пацієнтами з сапом були візники, кучера, конюхи, кавалеристи і продавці конини.

Статистичні дані

В даний час висока захворюваність сапом реєструється в таких країнах, як Туреччина, Іран, Китай, Пакистан, Ірак, Монголія, Індія, Філіппіни та Індонезія. В даний час випадки сапа в Росії не зареєстровано, проте можливий завезення інфекції з регіонів з високою захворюваністю.

Про причини і механізм розвитку хвороби

Сап – інфекційна хвороба з ураженням шкіри і слизових оболонок у вигляді виразок і пустул (гнійних бульбашок), високою лихоманкою і формуванням множинних гнійників (абсцесів) у внутрішніх органах.

Властивості збудника сапу

Збудник сапу – бактеріальна паличка Burkholderia mallei. Найбільш частими джерелами інфекції є хворі коні, однак можуть бути й інші тварини (осли, мули і верблюди). Збудник відносно стійкий у навколишньому середовищі, проте гине під впливом високих температур, ультрафіолету і звичайних доз дезінфікуючих засобів.

Шляхи зараження інфекцією

Зараження людини відбувається при контакті з хворою твариною, частіше з конем (тварина може виділяти збудника з носовим слизом, слиною, при кашлі, також заразно виділення виразок), особливо якщо відбувається потрапляння збудника на пошкоджену шкіру.

Можливе зараження при вживанні м’яса хворої тварини, а також при догляді за ним, вдиханні пилу, що містить збудника. В умовах лабораторії зараження може відбутися повітряно-пиловим шляхом – при порушенні техніки безпеки при роботі з культурою бактерії.

Розвиток в організмі людини

Після попадання палички Burkholderia mallei в товщу шкіри або слизових оболонок (очі, порожнини рота і носа) виникає місцеве запалення у вигляді гранульоми (скупчення лімфоцитів крові навколо збудника), а потім і поширення разом з током лімфи в лімфатичні вузли, де розвивається гнійне запалення.

Читайте також:  Вакцинація проти грипу: 3 види щеплень, 5 протипоказань і побічні реакції

Надалі з кровотоком бактерія розноситься по всьому організму і осідає в органах, формуючи гнійники (абсцеси), найчастіше в м’язах, легенях і головному мозку.

Постінфекційний імунітет

Імунітет після перенесеного сапа зберігається нетривалий час, тому висока ймовірність захворіти даної бактеріальною інфекцією знову. Існує патент на винахід антигенного препарату для планової профілактики сапу у людей і тварин (автори Кузнєцов С. Л., Саяпина Ст. Л. та інші), однак інформації про появу даного засобу в широкому доступі відсутня.

Основні ознаки сапа

Інкубаційний період сапа (час від потрапляння збудника в організм до клінічних проявів) становить 1 — 5 днів. Слід знати про існування гострого сапа і хронічної форми хвороби, при цьому гострий сап ніколи не переходить у хронічний.

Гострий сап починається гостро на тлі повного благополуччя, хронічна форма – поступово, з повільним наростанням симптомів (тижні, місяці), періодами загострень і стихання клініки.

Лихоманка

Гострий сап може давати різке підвищення температури тіла до дуже високих цифр, супроводжуватися приголомшливими (різко вираженими, сильними) ознобами. При хронічному сапі лихоманка носить характер неправильний – з коливаннями протягом доби без яких-небудь закономірностей.

Прояви на шкірі

Найважливіший ознака сапа – поява на шкірі характерних виразок. Найчастіше уражається шкіра обличчя і слизова носоглотки. Спочатку на місці проникнення бактерій в організм з’являється темно-червоний горбок (папула), який потім перетворюється в гнійний міхур (пустула), а після виникає виразка характерного виду (у вигляді кратера, з сальним дном, віночком сапних вузликів, які з часом відмирають (некротизуються)).

Хрящова частина носа піддається розплавлення, спостерігаються сукровичні виділення. При хронічному сапі спостерігаються множинні пустули і виразки на шкірі.

Ураження внутрішніх органів

Формування гнійників (абсцесів) при гострому сапі відбувається найчастіше в легенях, хрящах, кістках і м’язах. При хронічному сапі м’язові абсцеси формують свищі (канали від м’яза до зовнішнього середовища), через які виділяється гній.

Ураження легень при сапі виглядає як пневмонія (кашель, задишка, харкотиння) з множинними абсцесами легенів (видно при рентгенологічному дослідженні), які можуть проявлятися болями в грудях, посиленням підвищення температури тіла, появою гнійного (густий, смердючій) мокротиння.

Наслідками хронічного сапа можуть стати крайнє виснаження (кахексія) і амілоїдоз внутрішніх органів (відкладення специфічного білка-амілоїду в тканинах за порушення білкового обміну з розвитком дисфункції ураженого органу).

Читайте також:  Холера: 4 принципи першої допомоги хворому та заходи профілактики зараження

Коли це не сап?

Самостійне вивчення можливих причин свого незадовільного самопочуття, звичайно, не можна заборонити, однак у разі підозри на сап слід негайно звернутися до лікаря. Вважається, що летальність при хронічній формі цієї хвороби становить близько 50% випадків, при гострій – практично в 100%.

Самодіагностика і самолікування неприпустимі хоча б тому, що є безліч захворювань, які копіюють сап, але більш за все – тому, що зволікання в початку лікування практично гарантує людині смертельний результат.

Інфекційні хвороби

Варто уточнювати можливість контакту з комахами (блохами, вошами), знаходження у тропічних країнах.

Схожа клініка (ураження шкіри, лихоманка, абсцеси внутрішніх органів) може спостерігатися при дисемінованому (поширеній) туберкульозі, тому слід уточнювати про випадки цього захворювання в сім’ї. При різкому зниженні імунних сил організму (ВІЛ-інфекція на стадії Сніду, онкологічні хвороби, вимушений прийом імунодепресантів) можуть виникати поширені грибкові ураження (кандида, нокардії, гистоплазма, аспергілли) шкіри і внутрішніх органів (особливо легень).

Можливо стан, іменоване сепсисом, яке часто виникає у пацієнтів з досвідом вживання внутрішньовенних наркотичних засобів, однак також може спостерігатися внаслідок операційних втручань, травм, абортів та інших процесів.

Хірургічні патології

Сап має багато подібного у своєму перебігу з такими хірургічними станами, як абсцеси (будь-якого органу, але найчастіше легенів). Гнійники можуть виникати на шкірі (фурункули, карбункули) і у внутрішніх органах (внаслідок інтенсивного розмноження мікроорганізмів в посттравматичних гематомах, з-за тривалого здавлення органів і тканин).

Також слід знати про так званих трофічних шкірних виразках, які виникають внаслідок недостатнього кровопостачання тканин (найчастіше нижніх кінцівок) – з причини цукрового діабету, облітерації (заростання) і тромбозу судин.

Перша допомога при підозрі на сап

Пацієнт з підозрою на сап обов’язково повинен бути оглянутий лікарем, після чого ізольований в інфекційному стаціонарі, мають бокси для особливо небезпечних інфекцій. Особи, які мали контакт з хворою людиною, знаходяться в карантині 21 день, обов’язково обстежуються і отримують профілактичні засоби (сульфаніламіди, стрептоміцин або тетрацикліни – за рішенням лікуючого лікаря).

В домашніх умовах необхідно ізолювати пацієнта в окремому приміщенні, забезпечивши комфортні умови перебування, за бажанням давати їжу (кімнатної температури) і рясне пиття (неміцний чай, соки, компоти, морси, воду). Обов’язково надати хворій людині індивідуальні засоби гігієни (при рясному носовому секреті краще використовувати одноразові хусточки, які потім спалюються), натільна і постільна білизну з натуральних матеріалів з регулярною зміною і обробкою. Догляд за хворим рекомендується здійснювати в рукавичках.

Допускається застосування жарознижуючих препаратів (типу Фервекс, Диклофенак, Найз та інші). Обробку виразок і порожнини носа можна проводити тільки проточною мильною водою, або акуратно прикрити рану стерильним бинтом і закріпити пластиром (можна використовувати пов’язки типу «Космопор»), з подальшою зміною через добу.

Читайте також:  Сказ: 8 основних симптомів у людини і про можливості лікування

Сучасні способи діагностики і лікування

Діагностика сапу проводиться в лабораторіях особливо небезпечних інфекцій і включає в себе мікроскопічне дослідження виразкового і носових виділень, пунктату абсцесів для виявлення бактерій. Також проводиться імунологічна діагностика (пошук захисних білків-антитіл у крові людини до збудника сапу) і внутрішньошкірна проба з маллеином (вбитою культурою Burkholderia mallei).

Внутрішньошкірна проба вважається позитивною (тобто говорить про наявність сапа) при появі на місці введення інфільтрату. В діагностиці хвороби застосовується і так звана біологічна проба на морських свинках, яких заражають досліджуваним матеріалом (пунктатом абсцесу, виділеннями носових ходів, кров’ю) і спостерігають появу або відсутність клініки сапа. Для діагностики хвороби застосовується УЗД внутрішніх органів і рентгенографія легенів.

Лікування сапа проводиться згідно з Клінічним рекомендаціям (з використанням антибактеріальних засобів, активних у відношенні збудника, і наростаючих доз маллеина). При наявності абсцесів проводиться їх хірургічне дренування.

Профілактика

Сап є прогностично несприятливим захворюванням зважаючи множинності уражень (шкіри та внутрішніх органів). Одними з найбільш частих ускладнень є пневмонії (запалення легенів) і вторинні гнійні ураження шкіри.

Також можливі ускладнення, пов’язані з проникаючими (інвазивними) методами дослідження та лікування (пункція абсцесу, постановка внутрішньосудинних і сечових катетерів, штучна вентиляція легень, дренування гнійників), які при несприятливому збігу обставин не тільки затягують і посилюють перебіг сапу, але і можуть привести до смерті.

Планові заходи

Організація ветеринарного контролю, регулярне обстеження груп ризику (ветеринари, жокеї, конюхи, пастухи, циркові працівники). Слід знати, що хворих сапом тварин рекомендується забивати, туші – спалювати.

Екстрена профілактика

При виявленні випадки захворювання пацієнт підлягає госпіталізації та карантину в інфекційному стаціонарі, контактні особи – обстеження та ізоляції на 21 день. Всім, хто міг заразитися від встановленого хворого, призначається профілактичний прийом антибактеріальних засобів (сульфаніламіди, тетрацикліни, стрептоміцин).

Висновок

Сап в даний час зовсім не на слуху, оскільки хвороба завдяки ветеринарному контролю і старанням епідеміологічної служби в Росії не зустрічається. Однак не слід забувати про велику кількість вимушених, трудових і туристичних міграцій в країни, де сап як і раніше актуальний, а також про популярність професійного та аматорського кінного спорту, контактних зоопарків та циркових вистав.

Знайомство з живою природою – необхідний, пізнавальний і приємний процес, але безпека повинна стояти на першому місці. Уважність і розумна обережність – майже гарантований запорука відсутності знайомства з цієї вкрай неприємною хворобою.