Як хламідії впливають на суглоби: симптоми, діагностика, лікування

Про хламідіоз зазвичай говорять як про статеву інфекцію, що спричиняє урогенітальну патологію. Проте в лікарській практиці трапляються випадки, коли пацієнти звертаються по допомогу з приводу запальних захворювань опорно-рухового апарату, спровокованих мікроорганізмами. Щоб зрозуміти, як хламідії впливають на суглоби, варто розібратися в механізмі розвитку інфекційного артриту.

Механізм впливу хламідій на суглоби

Вплив хламідій на суглобовий апарат називають стерильним ураженням. Пов’язано це з тим, що збудник впроваджується в клітини суглобової капсули, хрящів і навколосуглобових тканин. При цьому безпосередньо в суглоб бактерії не потрапляють. Запалення має аутоімунний характер.

Модель суглоба на лабораторному столі як ілюстрація стерильного ураження суглобових тканин

Хламідія — це внутрішньоклітинний паразит, поверхнева оболонка якого вкрита рецепторами, що нагадують суглобову тканину. Щойно бактерії проникають в організм, робота імунної системи порушується. Виробляються специфічні антитіла і до хламідій, і до клітин суглобів. Це аутоімунна реакція, що супроводжується формуванням комбінації антиген + антитіло, яка атакує суглобову тканину. З цієї причини вона руйнується.

Саме тому антибактеріальне лікування не дає миттєвого полегшення болю: збудника в порожнині суглоба може вже не бути, а імунна реакція проти власних тканин ще деякий час триває. Це пояснює, чому терапію підбирають комплексно, а не обмежуються одним антибіотиком.

Клінічні прояви

На першому етапі після зараження захворювання проявляється симптомами з боку сечостатевої системи:

  • відчуття свербежу й печіння в уретрі;
  • хворобливе сечовипускання та прискорені позиви до нього;
  • гнійні виділення з уретри.

У міру розвитку захворювання до урогенітальних проявів приєднується запалення органів зору. У хворих з’являються ознаки кон’юнктивіту, блефариту та іридоцикліту. До симптомів захворювань відносяться:

  • підвищена сльозотеча;
  • гіперемія кон’юнктиви.

В останню чергу розвивається запалення колінних і гомілковостопних суглобів. Якщо відповідне лікування не надано, запалення поширюється на хребет, а також на плечі й руки.

Ознаки хламідійного впливу на суглоби

Клінічна картина ураження суглобів має характерні риси:

Жінка тримає набрякле коліно, сидячи на краю ліжка вдома
  • асиметрія патології (запалені суглоби тільки праворуч або ліворуч);
  • яскраво виражені всі ознаки запального процесу (гіперемія, гіпертермія, набряклість навколо суглоба);
  • пацієнт відчуває біль навіть у стані спокою, який посилюється під час руху.

Хламідії впливають на суглоби по-різному. Вони можуть викликати запалення одного суглоба (моноартрит), двох (олігоартрит) і множинні ураження суглобового апарату (поліартрит).

Тріада Рейтера

Усі перераховані вище симптоми мають безпосередній зв’язок між собою і складають тріаду Рейтера:

  • урогенітальні прояви;
  • запалення органів зору;
  • запалення суглобів.

Усе це характерно для реактивного артриту, причиною якого є аутоімунна реакція при хламідіозі. Бувають випадки, коли клінічна картина захворювання перебігає без урогенітальних та офтальмологічних симптомів.

У важких випадках до запалення суглобів приєднується ураження шкірних покривів, нігтів, слизової оболонки рота, нервової системи, нирок і серцевого м’яза.

Діагностування

Для того щоб поставити правильний діагноз, пацієнту призначають комплексне обстеження, що включає лабораторні та інструментальні методи.

Кабінет для обстежень із обладнанням для аналізів крові та синовіальної рідини
  • Загальний аналіз крові. Про розвиток запалення свідчить лейкоцитоз, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), недостатній рівень еритроцитів.
  • Загальний аналіз сечі. При артриті щільність сечі підвищується, у ній виявляють білок (протеїнурія), еритроцити (гематурія) і лейкоцитоз.
  • Біохімічний аналіз крові. Виявлення білків, характерних для гострої фази запального процесу. Збільшення кількості α2-глобулінів.
  • Мікроскопія синовіальної рідини. Зниження в’язкості, каламутність, зниження утворення муцинового згустку.
  • Мікроскопічне дослідження синовіальної рідини. Виражений лейкоцитоз, збільшений вміст білка.
  • Серологічне дослідження (гемаглютинація пряма і непряма, імунофлюоресцентний метод). Методи дозволяють виявити або спростувати наявність у крові чи синовіальній рідині специфічних антитіл до хламідій.
  • Полімеразна ланцюгова реакція. Завдяки аналізу можна визначити ДНК хламідій у біологічних рідинах.
  • Рентгенографічне дослідження. На рентгенограмі чітко визначається звуження міжсуглобової щілини, щільність кісткової тканини знижена, виявляються прояви деструкції.
  • Комп’ютерна томографія. Ці діагностичні методи допомагають визначити, у якому стані перебуває кісткова тканина та м’які тканини, що оточують суглоби.
  • Артроскопія. Процедуру виконують за допомогою ортопедичного ендоскопа, який вводять у суглобову порожнину. Метод дозволяє візуально оцінити стан оболонок суглоба і провести біопсію.

Окремі з цих обстежень не є взаємозамінними. Аналізи крові та сечі показують наявність запалення, але не вказують на його причину. Серологія і ПЛР допомагають підтвердити саме хламідійну інфекцію, тоді як рентген, КТ та артроскопія оцінюють стан суглоба й ступінь ураження тканин. Лише зіставлення всіх результатів дає лікарю підстави для точного діагнозу.

Лікування хламідійного артриту

Хламідійний артрит можна вилікувати тільки за умови комплексної терапії. Застосовують препарати різних груп, щоб боротися і з причиною, і з симптомами захворювання. Основу лікування складають антибіотики. З їх допомогою вдається позбутися хламідій не лише в суглобах, а й у тих органах, куди вони встигли проникнути.

Антибактеріальна терапія

Для лікування інфекційного артриту застосовують антибактеріальні препарати трьох груп: фторхінолони, макроліди й тетрацикліни. Вибір засобу залишається за лікарем, який приймає рішення, ґрунтуючись на показаннях та протипоказаннях до застосування цих антибіотиків.

У важких випадках призначають внутрішньосуглобове введення препаратів, а потім, у період доліковування, приймають антибактеріальні ліки у вигляді таблеток.

Фторхінолони. Як препарати для лікування хламідійного артриту призначають ципрофлоксацин, офлоксацин, левофлоксацин, моксифлоксацин, ломефлоксацин. Це діючі речовини, які входять до складу відповідних лікарських засобів.

Фторхінолони мають здатність проникати в уражені клітини й впливати на мікроорганізми. Препарати блокують життєво важливі для росту й розвитку хламідій ферменти. Результатом цього стає загибель паразитів.

Водночас препарати часто втрачають здатність до вибірковості дії і разом із патологічною флорою знищують корисні бактерії, а також руйнують клітини організму. Серед можливих небажаних ефектів:

  • негативний вплив на хрящову тканину;
  • переміжна кульгавість;
  • неврологічні патології;
  • зміна картини крові;
  • порушення роботи шлунково-кишкового тракту.

Препарати не призначають для лікування інфекційного артриту у вагітних і пацієнтів, які страждають на захворювання печінки.

Макроліди. Доведено, що ця група препаратів має антибактеріальну, імуномодулюючу й протизапальну дію. Макроліди гальмують синтез речовини, що викликає аутоімунне ураження клітин. Це сприяє стимуляції імунної системи. Протизапальна дія пов’язана з антиоксидантними властивостями препаратів.

Макроліди не мають токсичного впливу на організм. Більшість із препаратів нечутливі до дії соляної кислоти. Ця властивість макролідів дозволяє їм не руйнуватися в шлунку й чинити пролонговану дію. Серед можливих побічних явищ:

  • диспепсичні явища (нудота, блювання, діарея);
  • порушення з боку органів слуху.

Тетрацикліни. Препарати цієї групи для лікування інфекційного ураження суглобів призначають рідко. Пов’язано це з тим, що вони мають широкий список побічних дій і чинять токсичний вплив на організм. Лікар рекомендує тетрацикліни в тому випадку, якщо протипоказані інші антибіотики. З цієї групи призначають тетрациклін і доксициклін. Доведена висока терапевтична активність препаратів щодо хламідій. Серед небажаних ефектів:

  • диспепсичні явища (нудота, гіркота в роті, діарея, порушення балансу кишкової мікрофлори, запалення слизової оболонки шлунка та підшлункової залози);
  • порушення картини крові;
  • порушення координації рухів, запаморочення;
  • алергічні реакції (почервоніння шкіри, свербіж, набряк Квінке);
  • пошкодження зубної емалі.

Симптоматичне лікування

Запальний процес завжди супроводжується неприємною симптоматикою, такою як набряк, біль, гіпертермія і гіперемія в ділянці суглобів. Знизити негативний вплив хламідіозу на суглоби вдається за допомогою НПЗЗ (нестероїдних протизапальних засобів), глюкокортикоїдних гормонів і методів фізіотерапії.

НПЗЗ призначають у формі ін’єкцій, таблеток, капсул і топічних засобів (гелі, мазі, пластирі). За допомогою НПЗЗ чинять протизапальну, жарознижувальну, протинабрякову та знеболювальну дію. У комплексній терапії хламідійного артриту застосовують такі лікарські засоби:

  • Целекоксиб (Ранселекс, Флогоксиб);
  • Мелоксикам (Ревмоксикам, Миликсол);
  • Німесулід (Німесил, Аффіда, Нимид);
  • Серропептидаза (Мовиназа, Серокс, Серрата).

У гострому періоді призначають ін’єкційні форми нестероїдних протизапальних препаратів. Курс лікування становить 5–7 днів. Після цього лікар рекомендує пероральний прийом НПЗЗ.

Глюкокортикоїди призначають у вигляді внутрішньосуглобових ін’єкцій для блокади больового синдрому. Крім цього, застосування стероїдних гормонів чинить потужний протизапальний ефект. Але лікар призначає ін’єкції цих препаратів після того, як була проведена антибактеріальна терапія. Для боротьби з симптомами інфекційного артриту призначають бетаметазон, дексаметазон, гідрокортизон.

Методи фізіотерапії

Мета процедур — відновлення мікроциркуляції та обмінних процесів в ураженій ділянці. Застосовують електрофорез, магнітотерапію, грязьові ванни, озокерит.

Після того як симптоми гострої фази вдалося зняти, пацієнту призначають курс лікувальної фізкультури для відновлення функції суглобів.

Що важливо пам’ятати

Хламідійний артрит рідко розвивається самостійно й ізольовано — зазвичай він є частиною загальної картини реактивного артриту з урогенітальними та офтальмологічними проявами. Тому лікування суглобів без впливу на збудника не дає стійкого результату, а самолікування антибіотиками призводить до формування резистентності й нових ускладнень.

Рішення про конкретні препарати, їхні дози, тривалість курсу та доцільність внутрішньосуглобових введень ухвалює лікар на підставі результатів обстеження. Загальна інформація про групи лікарських засобів не замінює індивідуальної консультації: лише фахівець може зіставити показання, протипоказання, стан печінки, нирок і суглобів конкретної людини.

diagnoz.in.ua