Рідкісні походи до туалету здаються дрібницею, поки не стають звичкою на тижні й місяці. Хронічний запор — це не просто «незручний» день, а стан, за якого випорожнення стає слабким, утрудненим або надто рідкісним. Іноді він справді виникає через брак води чи сидячу роботу, але іноді сигналить про серйозніше захворювання. Якщо не звернути на нього уваги вчасно, відсутність щоденного стільця переходить у хронічну форму, а далі лікувати доводиться довше й складніше.
Два види запору в медичній практиці
Медики розрізняють два принципово різні механізми порушення. Перший — дискінезія, коли кишечник скорочується надто повільно й пряма кишка не проштовхує вміст із потрібною силою. Другий — дисхезия, коли проблема не в швидкості, а в координації: нервові закінчення м’язів таза й анальних сфінктерів ослаблені, тому випорожнення не відбувається навіть за нормальної перистальтики.
Різниця важлива, бо від неї залежить підхід до лікування. Стимулювати перистальтику там, де порушена координація м’язів, — марна справа, а іноді й шкідлива. Саме тому самодіагностика за описами з інтернету часто заводить у глухий кут.
Ознаки, які варто помітити вчасно
Люди звикли не зважати на такі «дрібниці», як рідкісні відвідування туалету чи дискомфорт під час дефекації. Тим часом організм уже подає сигнали. На що звертати увагу:
- випорожнення відбувається рідко, з великими інтервалами;
- загальна кількість калових мас, що виходять за добу, менша за 35 грамів;
- похід до туалету супроводжується болем або вираженим напруженням;
- у калі з’являється слиз, турбує підвищене газоутворення.
Уже на цій стадії варто з’ясувати причину разом із лікарем, а не чекати, поки стан закріпиться.
Чому виникає хронічний запор
Причини здебільшого буденні, і саме тому їх легко проґавити. Серед найпоширеніших:
- малорухливий спосіб життя, а подекуди й повна відсутність фізичної активності;
- недостатнє споживання води — її місце займають кава й солодкі напої;
- порушений режим харчування, через який кишечник не може налаштуватися на стабільний ритм;
- дефіцит потрібних речовин у меню: важливий не лише час прийому їжі, а й її склад;
- постійний стрес, який негативно впливає на роботу шлунково-кишкового тракту;
- брак повноцінного відпочинку, що позначається на всьому організмі, а не лише на кишечнику;
- поїздки за кордон і відрядження, які призводять до застою в прямій кишці;
- приймання ліків, побічна дія яких — запор;
- надмір шоколаду в раціоні;
- безконтрольне вживання проносних засобів;
- вагітність і пологи.
Кожен із цих чинників окремо рідко дає стійку проблему, але у поєднанні вони швидко формують замкнене коло: людина рідше ходить до туалету, кал ущільнюється, випорожнення стає болючим, і бажання взагалі йти до лікаря зникає.
Запор у дітей молодшого віку
У малюків травна система ще не сформувалася остаточно, тому дисфункція кишечника трапляється частіше. Причини бувають різні:
- вроджений дефект розвитку;
- однотипний раціон дитини на штучному вигодовуванні;
- недоїдання через брак молока в матері;
- переважання жирів і білків за нестачі клітковини та рідини;
- захворювання кісткової системи, зокрема рахіт, що знижує активність стінок кишечника;
- мала рухова активність дитини.
Окремо варто сказати про немовлят. Якщо дитина на штучному вигодовуванні, суміш має бути безпечною для її травлення — педіатри часто призначають суміші з пробіотиками, які сприяють розмноженню корисних бактерій. Коли причина затримки стільця криється в новому продукті прикорму, його прибирають і шукають заміну. Нову страву в меню малюка вводять не частіше ніж раз на тиждень, по одній ложці, уважно стежачи за реакцією організму, і лише потім збільшують порцію.
До шести місяців дитина на грудному вигодовуванні отримує лише материнське молоко. Після пів року в раціон додають воду, соки, чай, а мати в цей період дотримується дієти. Дитині допомагає масаж живота. Клізми й свічки залишають як крайній захід.
Запор під час вагітності
Багато вагітних стикаються з хронічним запором — і на ранніх термінах, і в останні місяці. У першому триместрі нестабільний стілець пояснюється гормональною перебудовою організму: зміни потрібні, щоб яйцеклітина закріпилася в матці.
Далі додаються інші чинники. Жінка сама обмежує себе в питті, а препарати із залізом і кальцієм сприяють накопиченню твердого калу. Обмежена рухливість протягом усієї вагітності теж не створює сприятливих умов для нормальної роботи шлунково-кишкового тракту. Наприкінці терміну до цього додається тиск зростаючого плода на кишечник.
Запор у літніх людей
З віком рухова функція шлунково-кишкового тракту слабшає, і калові маси просуваються до анального отвору менш активно. Позиви до спорожнення стають слабшими, людина просто не відчуває потреби йти до туалету. До цього додаються:
- знижена рухова активність;
- мало рідини в організмі;
- приймання великої кількості медикаментів;
- брак продуктів із харчовими волокнами в раціоні;
- супутні хвороби — атеросклероз, цукровий діабет, депресія, паркінсонізм.
Літні люди часто сприймають порушення стільця як природну вікову норму й не поспішають до лікаря. Але саме звернення дає шанс на повноцінне життя без постійного дискомфорту.
Як лікують хронічний запор
Лікування завжди комплексне: зміна режиму харчування й самого раціону, фізична активність, дотримання норми споживання рідини. Але що б ви не робили, починати варто з консультації лікаря. Він встановить правильний діагноз і призначить індивідуальний курс для відновлення роботи органів травлення. Підхід відрізняється залежно від віку.
Діти дошкільного та шкільного віку
На цьому етапі розвитку критично важливий режим харчування. Постійний рух, гуртки й спортивні секції допомагають правильно розвивати всі групи м’язів, а про питний режим забувати не варто.
Ранок школяра чи дитини, яка йде в дитячий садок, варто починати зі склянки звичайної води — це запускає системи шлунково-кишкового тракту. На сніданок доречна вівсяна або гречана каша, протягом дня — чорнослив, овочі, фрукти. Перед сном склянка кефіру чи йогурту допоможе кишечнику перетравити накопичену за день їжу, а зранку буде нормальна дефекація.
Дорослі
Запор у дорослих іноді має дуже серйозний характер і може вказувати на розвиток тяжкого захворювання. Якщо самостійно вирішити проблему не вдалося, звернення до лікаря — найрозумніше рішення. Тривала відсутність стільця може, наприклад, сигналити про цукровий діабет.
Лікар визначає причину недуги й за потреби призначає препарати. Серед засобів, які застосовують у таких випадках, — бісакодил, дефенорм, мікролакс, пікосен та інші. Важливий чинник одужання — бажання самої людини позбутися проблеми.
Крім медикаментів потрібно налаштувати харчування. Працюючій людині складно збалансувати раціон на роботі, але від перекусів на бігу й фастфуду варто відмовитися. За сидячої роботи кожні пів години робіть коротку гімнастику — це допомагає кишечнику нормалізувати рухову функцію. І пийте достатньо води.
Клізми при запорі: коли доречно, а коли ні
Разове застосування клізми допустиме, але під наглядом лікаря. При хронічному запорі часте використання клізми може погіршити стан. Лікарі радять робити очисні процедури ввечері й не частіше восьми разів на місяць, чергуючи водно-олійні та лікарські клізми для відновлення рухової функції кишечника.
Олійно-водна клізма — швидка допомога при хронічному запорі. Вона містить олію, вазелінову чи касторову, і допомагає вивести накопичені в кишці гази та калові маси. Такий варіант підходить вагітним, людям після операції, при запальних процесах у кишечнику, а також коли інші процедури не дали ефекту.
Трав’яна клізма готується з відвару ромашки звичайної, шавлії лікарської, календули, подорожника й деревію. Вона допомагає прибрати підвищене газоутворення і має слабко терпку дію.
Профілактика: класичний і народний підхід
Заходи для зняття симптомів хронічного запору спрямовані насамперед на запобігання серйознішим і складнішим захворюванням. Спосіб лікування залежить від складності недуги, стадії занедбаності та індивідуальних особливостей організму. Умовно розрізняють два напрями профілактики — традиційний, із застосуванням лікарських препаратів, і народний.
Класична терапія
Пацієнту можуть призначати засоби, які:
- підвищують активність перистальтики кишечника;
- знімають подразнення слизової оболонки товстої кишки;
- роблять кал м’якшим (наприклад, вазелінова олія);
- сприяють дефекації через підвищення тиску всередині кишечника — це препарати із сульфатом натрію, сульфатом магнію та целюлозою.
Самостійне лікування запору може призвести до гірших наслідків: безконтрольний прийом засобів викликає звикання, кишечник атрофується й перестає виконувати свої функції. Процедури нормалізації стільця проходять під наглядом лікаря, який скоригує процес з огляду на особливості організму.
Народна терапія
Народна медицина при хронічному запорі пропонує овочі, фрукти, відвари й клізми, враховуючи особливості дитячого, дорослого й літнього організму. Кілька поширених рецептів:
- розсіл квашеної капусти, чай зі свіжих яблук і сік редьки — до літра на день;
- салат із вареного буряка та рослинної олії натще, сирі ягоди калини, морквяний сік — теж діють як проносні засоби;
- суміш кураги й чорносливу: по 400 г того й того без кісточок, пачка сени олександрійської, 200 г меду. Усе подрібнити, перемішати й приймати чайну ложку з теплою водою під час вечері;
- розчин меду: 5 г меду на склянку води, пити натще малими ковтками; або мед із холодною водою чи яблучним соком тричі на день натще, але не більше 100 г на добу; або трохи підігріте молоко з 15 г зацукрованого меду — по третині склянки на ніч, а дітям 5–8 років — 10 г перед сном;
- сік алое.
Народні рецепти не замінюють діагностики. Вони можуть доповнити лікування, але рішення про їхнє застосування, особливо в дітей, вагітних і літніх людей, варто узгодити з лікарем.
Що допомагає тримати кишечник у ритмі
Регулярність випорожнень формується звичками, а не разовими заходами. Достатня кількість води, овочі й фрукти з харчовими волокнами, рух протягом дня, стабільний час прийому їжі та сну — усе це працює разом. Якщо ж запор триває тижнями, супроводжується болем, домішками в калі або різкою зміною звичного ритму, відкладати візит до лікаря не варто: за буденними симптомами іноді стоїть захворювання, яке потребує лікування, а не чергового проносного.
