Підшлункова залоза – унікальний орган, що виконує як зовнішньосекреторну (травну), так і внутрисекреторную (гормональну) функцію, завдяки наявності різних видів залізистих клітин. Тому при її захворюваннях істотно змінюється склад внутрішнього середовища і процес травлення, що помітно відбивається на самопочутті, а може і призвести до тяжких наслідків.
Гострий панкреатит – швидко розвивається запалення підшлункової залози, при якому гине частина органу. Проявляється різними симптомами, залежно від об’єму пошкодження і завдань, що виконуються залученими ділянками.
Епідеміологія
Гострий панкреатит (ВП) є досить частою патологією (захворюваність в Росії по різних регіонах від 40 до 80 осіб на 100 тис. населення) і складає від 0.4 до 6.8% всіх хірургічних захворювань.
Іншими факторами ризику є літній вік, прийом великої кількості медикаментів, шкідливі звички, супутні захворювання та ін
Класифікація
- За часом існування
- гострий;
- хронічний (у стадії загострення та ремісії).
- Роль інфекції у розвитку захворювання
- стерильний панкреонекроз
— за поширеності ураження: обмежений і поширений;
— за характером ураження: жировий, геморагічний-змішаний.
- інфікований панкреонекроз.
- За типом змін
- набрякла форма;
- деструктивна форма.
Окремо розглядаються ускладнення.
- Місцеві. При неинфицированном панкреонекроз: інфільтрат і некротична флегмона оточуючих тканин, ферментативний перитоніт, псевдокиста. У фазі інфікування: абсцеси, гнійно-некротичні флегмони, свищі зовнішні і внутрішні органи черевної порожнини, кровотечі при попаданні в область гнійного розплавлення судин.
- Системні: шок (ферментативний і септичний при інфікуванні), поліорганна недостатність.
Причини
Розвитку ВП діляться на зовнішні і внутрішні.
Зовнішні:
- недотримання дієти: переїдання, зловживання жирною їжею; ці фактори сприяють підвищеного навантаження на підшлункову залозу, зміни властивостей її секрету і порушення відтоку, в результаті чого запускається процес «самопереварювання»;
- алкоголь і його сурогати. Ця причина має місце приблизно у 35% випадків ОП. Такі речовини можуть надавати і пряму токсичну дію на орган;
- різні хімічні речовини, серед яких у зв’язку з високою частотою використання необхідно виділити ліки (деякі антибіотики, сечогінні, протизапальні). Будь-який препарат повинен бути призначений лікарем, і прийматися під його контролем;
- деякі інфекції: вірусні – ВІЛ, гепатити, бактеріальні – стрептококова ангіна, бешихове запалення шкіри, харчова токсикоінфекція;
- різні види шоку;
- механічні травми при ударах в живіт.
Внутрішні:
- захворювання жовчовивідних шляхів і печінки, при яких створюються перешкоди відтоку жовчі (наприклад, жовчнокам’яна хвороба), в результаті чого підвищується тиск і в протоках підшлункової залози, т. к. жовч і панкреатичний секрет мають спільний шлях відводу. Найчастіша причина ОП, до 45% випадків;
- обмінні порушення: цукровий діабет, підвищення рівня ліпідів крові, хвороби паращитовидних залоз;
- патологія судин і супутнє їй зниження кровотоку (васкуліти, стенозуючий атеросклероз);
- хвороби дванадцятипалої кишки, що знаходиться в анатомічному сусідстві з підшлунковою залозою: проривна виразка або запалення оточуючих тканин при дуоденіті та виразці, дивертикули.
Встановлення точної причини розвитку ОП іноді критично важливо для переривання розвитку процесу пошкодження.
Симптоми
Захворювання може протікати з різною вираженістю проявів – від безсимптомної форми до важкої, вимагає знаходження пацієнта у відділенні інтенсивної терапії, проведення операції.
Незважаючи на різноманіття симптомів, 3 з них зустрічаються в стійкому сполученні: біль, блювання та метеоризм.
Біль. Як правило, високоінтенсивна, з’являється незабаром після впливу провокуючого фактора, раптово. Розташовується у верхній половині живота або лівому підребер’ї, віддаючи в спину, що створює характерне відчуття «оперізує» болю, стискального обруча. Постійний біль не знімається спазмолітиками. Іноді може супроводжуватися рясним холодним потом, непритомністю, що створює необхідність виключити захворювання серця, враховуючи, що інфаркт міокарда протікає схоже.
Одночасно з’являється і блювота багаторазова, що не приносить полегшення. Блювотні маси складаються з їжі та рідини, не мають калового запаху. При спробі поїсти блювання поновлюється. Часто виникає гикавка.
Спостерігається здуття живота, більше в верхніх відділах, метеоризм.
Загальний стан хворих в типових випадках не можна назвати задовільним. Неспокійне поведінка, метушаться, не можуть знайти положення для полегшення болю.
При огляді звертає на себе увагу блідість шкіри, її жовтяничний або землистого відтінку, ознаки обезводнення і інтоксикації: прискорене дихання і серцебиття. Шкіра на животі у важких випадках стає синюшного або набуває «мармуровий» малюнок. Температура тіла частіше до 380С, при інфекційному ОП може бути високою. Живіт різко болючий при промацуванні, м’язи черевної стінки напружені.
Якщо розвиваються ускладнення, виявляються характерні для них зміни: при гнійному процесі – озноб, висока температура, проливні поти; при шоці – зниження артеріального тиску, порушення свідомості; відсутність випорожнень та відходження газів (кишкова непрохідність) при флегмоні заочеревинної клітковини і т. д.
Діагностика
При появі симптомів ВП пацієнт повинен бути негайно оглянутий хірургом. Для уточнення діагнозу призначаються обстеження
- Лабораторні. У клінічному аналізі крові звичайно спостерігається підвищення лейкоцитів, ШОЕ. Специфічні для ВП аналізи – це визначення активності ферментів підшлункової залози ліпази і амілази в крові, а також діастази в сечі. Додатково вимірюють концентрацію СРБ і прокальцитонина в сироватці крові, їх наростання вказує на прогресування інфікування вогнищ запалення в підшлунковій залозі.
- Інструментальні. УЗД, КТ, лапароскопія в комплексі дозволяють точно встановити форму ОП, відстежити динаміку захворювання. Можна побачити збільшення розмірів, набряк залози, виключити інші причини болю в животі. Обов’язково проводять ЕКГ (т. к. клінічна картина часто імітує стенокардію та інфаркт міокарда, а також для оцінки стану серця із-за можливого оперативного втручання), рентгенографію легень (одним з рідкісних ускладнень може бути пневмонія) і черевної порожнини при підозрі на непрохідність кишечника або можливість наявності проривної виразки.
Всі обстеження дозволяють в більшості випадків достовірно підтвердити діагноз.
Лікування
Проводиться у відділенні інтенсивної терапії або хірургічному відділенні стаціонару. Не варто навіть намагатися займатися самолікуванням, ризикуючи втратити час!
Цілі медикаментозного лікування:
- усунення болю. Враховуючи інтенсивність больового синдрому, використовують сильнодіючі анальгетики (трамадол, промедол, морфін), можливе їх поєднання зі спазмолітиками і седативними препаратами;
- функціональне щадіння підшлункової залози. Крім голоду і внутрішньовенного вливання необхідної рідини (не менше 1.5 л на добу), використовують замісну терапію синтетичними ферменти (креон, пангрол, мезим), що гальмує по механізму негативного зворотного зв’язку функцію органу; ефективно встановлення шлункового зонду з видаленням вмісту шлунка та промиванням його прохолодною водою; призначають блокатори кислотності шлункового соку (омепразол, фамотидин) у формі для внутрішньовенного введення на 2 — 3 дні, з подальшим переходом на їх прийом у таблетках;
- дезінтоксикація. Вводять октреотид, контрикал, здатні зменшити ступінь агресивного впливу внутрішніх токсинів, що утворилися в результаті виходу ферментів підшлункової залози в кров;
- антибіотики при ознаках інфікування, кращі засоби групи карбапенеми, цефалоспоринів 3 та 4 поколінь, фторхінолони, метронідазол;
- у разі ускладнень – тільки оперативне лікування.
Спосіб хірургічного втручання вибирають в залежності від особливостей захворювання у даного хворого: загального стану пацієнта і його фонових захворювань, фази розвитку, обсягу ураження, ознак інфікування. Операцію проводять після короткострокової підготовки, стабілізації стану.
Успішність лікування ОП залежить від:
- усунення причинного фактора;
- просторості ушкодження;
- вираженості полиорганных порушень;
- часто – своєчасність звернення до лікаря.
Наслідками можуть бути повне одужання з відновленням всіх функцій підшлункової залози; втрата ендокринної (цукровий діабет) або екзокринної (порушення перетравлення і засвоєння їжі, внаслідок чого знижується маса тіла, виникають різні гіповітамінози) функцій; перехід у хронічну форму з періодичними загостреннями.
Висновок
Здоровий спосіб життя, раціональне харчування, розумний підхід до використання різних хімічних речовин, у т. ч. ліків – найкраща профілактика захворювань підшлункової залози.
