Поява жовтого кольору шкіри або очей після вживання «шкідливої» їжі та алкоголю людина може сам у себе виявити або ж за підказкою оточуючих. Скоріше за все, подібне явище, буде ознакою досить неприємною і небезпечної хвороби — синдрому Жильбера. Її також може запідозрити лікар будь-якої спеціалізації, якщо до нього прийшов на прийом пацієнт з жовтим відтінком шкіри або якщо під час проходження медичного огляду він здавав так звані «печінкові проби».
Синдром Жильбера – це порушення обміну білірубіну, яке виникає внаслідок генетично зумовленого дефекту ферментів печінки і призводить до розвитку доброякісній гіпербілірубінемії.
Хвороба Жильбера характеризується помірним підвищенням рівня білірубіну в крові і епізодами жовтяниці. Вона є найбільш поширеною формою спадкової пігментної гепатозу (незапального захворювання печінки). Клінічні симптоми у більшості випадків проявляються у віці від 12 до 30 років. Розвиток даної патології у дітей в пубертатному віці пов’язане з впливом на утилізацію білірубіну статевих гормонів.
Синдром Жильбера переважно поширений серед осіб чоловічої статі. Поширеність його у європейській популяції складає приблизно 2 — 5%. Він не призводить до порушення функції печінки, однак, є фактором ризику виникнення жовчнокам’яної хвороби.
Причини виникнення синдрому Жильбера
Даний синдром проявляється тільки у тих людей, які успадкували від обох батьків дефект другої хромосоми в генах, відповідальних за утворення одного з печінкових ферментів.
Механізм передачі цієї патології називається аутосомно-рецесивним. Це означає, що немає зв’язку із статевими хромосомами (X або Y), тобто дефектний ген може проявитися у людини будь-якої статі. Таким чином, якщо є дві дефектні другі хромосоми, тоді синдром проявиться. Однак, коли в такому ж ділянці на парній хромосомі розташований здоровий ген, то людина стає лише носієм патології і може передати її своїм дітям.
Великий вплив на синтез ферменту печінки має андроген (чоловічий гормон), тому перші ознаки хвороби з’являються в підлітковому періоді, коли відбувається статеве дозрівання, а саме гормональна перебудова. Саме з-за цього синдром Жильбера найчастіше діагностується у чоловіків.
Провокуючими факторами розвитку даного захворювання можуть стати наступні:
- часте вживання жирної їжі, а також алкоголю у великих дозах;
- регулярний прийом деяких медикаментів (парацетамол, аспірин, стрептоміцин, рифампіцин);
- проходження лікування глюкокортикостероїдами;
- тривалий прийом анаболічних препаратів;
- нещодавно проведені будь-які хірургічні втручання;
- надмірні фізичні навантаження;
- хронічна перевтома, часті стреси, неврози, депресії;
- голодування.
Механізм розвитку синдрому Жильбера
Білірубін, який забарвлює шкіру і склери очей в жовтий колір, утворюється з гемоглобіну. Еритроцит, поживши 120 діб, розпадається в селезінці, в результаті чого з нього вивільняється залізовмісна небелковое з’єднання (гем) і білок — глобине. Останній, розпадаючись на складові, всмоктуються кров’ю. Гем ж в свою чергу утворює жиророзчинний непрямий білірубін.
У разі загострення шкіра набуває більш жовтяничний забарвлення. Може жовтіти все тіло або певні ділянки — носогубний трикутник, долоні, стопи, пахви. Так як білірубін є токсичним субстратом, організм намагається швидше його знешкодити. Для цього він зв’язується з альбуміном — основним білком крові, який і переносить його непряму фракцію в печінку.
Там до нього приєднується глюкуронат, який робить його менш токсичним і водорозчинним. Такий білірубін називається зв’язаним або прямим і виводиться з сечею і вмістом кишечника.
При порушенні описаного процесу зростає рівень жиророзчинного непрямого білірубіну в крові. Він досить легко проникає в багато клітини організму і тимчасово порушує найважливіші для них процеси. Поки він збільшений в межах 60 мкмоль/л, уражаються клітини периферичних тканин. Якщо ж його рівень вище, тоді він може проникнути в головний мозок і вразити його структури, відповідальні за виконання життєво важливих процесів.
Симптоми синдрому Жильбера
Клінічні прояви синдрому Жильбера, як правило, розвиваються у дітей віком 12 років і більше, перебіг захворювання хвилеподібний. Для нього характерна жовтяниця різного ступеня вираженості — від ледве помітної субіктерічності склер до яскраво-жовтого забарвлення шкіри і слизових оболонок. Епізоди виникають раптово, зазвичай посилюються після дії провокуючих факторів і потім самостійно вирішуються. У новонароджених симптоми даної патології можуть мати схожість з неонатальної (фізіологічної) жовтяницею. В окремих випадках можуть виникати ксантелазми століття (доброякісні жовті жирові нарости).
Більшість хворих з цим синдромом скаржаться на тяжкість в правому підребер’ї, а також відчуття дискомфорту в черевній порожнині. Крім того, можуть проявлятися астеновегетативные розлади (поганий сон, швидка стомлюваність, пітливість) і диспепсичні явища (нудота, відсутність апетиту, метеоризм). У 20% випадків захворювання відзначається незначне збільшення печінки, а в 10% — селезінки, також може спостерігатися холецистит або дисфункція жовчного міхура.
Приблизно у третини пацієнтів з синдромом Жильбера зовсім відсутні скарги. При незначності проявів хвороба може залишатися непоміченою досить довгий час.
Таким чином, для загострення синдрому Жильбера є обов’язковими наступні симптоми:
- періодично з’являється жовтушність склер та/або шкіри;
- погіршення апетиту;
- порушення сну;
- швидка втомлюваність;
- ксантелазми.
Також можуть спостерігатися неспецифічні ознаки:
- пітливість;
- важкість у правому підребер’ї;
- нудота;
- печія;
- метеоризм;
- головний і м’язовий біль;
- шкірний свербіж;
- пронос або запор;
- запаморочення;
- загальна слабкість;
- апатія або дратівливість;
- тремтіння кінцівок;
- порушення сну;
- стискаючі болі в правому підребер’ї;
- холодний піт, панічні атаки з нудотою і почастішанням серцебиття.
Як правило, в період благополуччя які-небудь клінічні прояви повністю відсутні, а приблизно у третини людей їх немає навіть під час загострень. Останні виникають з різною частотою, це залежить від способу життя, характеру їжі і фізичних навантажень. Рецидиви захворювання найчастіше виникають восени і навесні, без лікування тривають кілька тижнів.
Особливості перебігу хвороби Жильбера у вагітних та дітей
Синдром Жильбера протипоказанням до вагітності не є. Жінка в стані успішно виносити і народити здорового малюка. Однак при наявності патології у одного або обох батьків необхідно проконсультуватися з лікарем-генетиком. У разі необхідності він призначить їм аналіз ДНК для того, щоб встановити відсоток ризику народження у них дитини. Генетичний дефект визначається у половини дітей, народжених від батьків з даним захворюванням.
Весь період вагітності жінці слід строго дотримуватися дієти та приймати препарати, призначені для нормалізації рівня білірубіну в крові. Однак потрібно ставитися обережно до застосування ліків, адже деякі з них здатні викликати розвиток ускладнень, до яких відносяться порушення росту і розвитку плода, виникнення викидня, а також часткового або повного пузирного замету.
У новонароджених дітей пожовтіння шкіри зустрічається досить часто. При наявності синдрому Жильбера у когось з батьків слід обов’язково провести генетичне дослідження для того, щоб переконатися, що це обумовлено генетичною мутацією, а не пов’язано з якими-небудь порушеннями функціонального характеру.
У дитини при хворобі Жильбера відзначається виражена жовтушність не тільки шкіри, але і всіх видимих слизових. Може спостерігатися зернистість в області верхнього століття. Захворювання має тенденцію до цикличному течією. Поза загострення клінічні прояви відсутні.
Діагностика синдрому Жильбера
Перш ніж діагностувати хвороба Жильбера, слід виключити наявність у пацієнта інших захворювань, які можуть супроводжуватися жовтяницею (наприклад, гемолітична анемія, гепатит, цироз печінки, хвороба Вільсона — Коновалова та ін).
Як правило, діагностика починається з опитування і фізикального огляду. Лікар розпитує пацієнта про перебіг хвороби і про те, коли симптоми були вперше помічені (наприклад, після голодування, фізичного навантаження або перенесеної інфекції), потім оглядають шкіру, склеру очей і слизові для того, щоб виявити жовтушність.
До лабораторних методів дослідження відносять:
- загальний аналіз крові (ОАК);
- загальний аналіз сечі (ОАМ);
- аналіз крові на білірубін;
- біохімічний аналіз крові: рівень загального білка, АЛТ, АСТ, лужної фосфатази, ГГТП (вони можуть залишатися в нормі або підвищуватися);
- аналіз калу на стеркобілін;
- маркери вірусів гепатиту B, З, D;
- аналіз ДНК;
- проби з голодуванням (пацієнт дві доби споживає їжу, загальна енергетична цінність якої за добу становить 400 ккал);
- проби з нікотиновою кислотою, фенобарбіталом, а також бромсульфалеиновая проба.
До інструментальним методам діагностики відносять наступні:
- ультразвукове дослідження УЗД органів черевної порожнини;
- езофагогастродуоденоскопія (ЕФГДС);
- черезшкірна пункційна біопсія печінки (ЧКБП), що виконується з метою подальшого гістологічного дослідження зразка тканини і виключення хронічного гепатиту або цирозу;
- комп’ютерна томографія (КТ) органів черевної порожнини;
- еластографія.
Лікування синдрому Жильбера
Лікар вирішує питання про необхідність терапії на підставі стану хворого, рівня білірубіну і частоти ремісій.
У разі коли рівень непрямого білірубіну не перевищує 60 мкмоль/л, при цьому немає таких симптомів, як сонливість, нудота або блювота, зміна поведінки, кровоточивість ясен, а зазначається лише легка жовтушність, то медикаментозне лікування не проводиться. Можуть бути використані тільки: фототерапія, дієтотерапія, а також прийом сорбентів.
Крім того, пацієнтам з цим захворюванням потрібно обов’язково уникати засмаги і захищати свою шкіру сонцезахисним кремом при виході на сонці.
У тому випадку, якщо непрямий білірубін перевищує 80 мкмоль/л, тоді хворому призначається фенобарбітал, курсом на два-три тижні (водіння і ходіння на роботу при цьому заборонені, оскільки даний препарат викликає сонливість). Можуть використовуватися інші препарати з його змістом, але мають менше снодійним ефектом.
Призначаються також сорбенти, інгібітори протонного насоса, які знижують вироблення соляної кислоти (наприклад, «Омепразол»), препарати, що нормалізують перистальтику кишечника («Мотиліум»).
Дієтотерапія
При рівні білірубіну понад 80 мкмоль/л дієта вже більш сувора. Дозволяються нежирні сорти м’яса, риба, сир і нежирні кисломолочні напої, підсушений хліб, солодкі чаї, морси, некислі соки, свіжі, печені й варені овочі і фрукти.
Суворо заборонене вживання гострих, жирних, копчених і консервованих продуктів, шоколаду та здоби. Також не можна пити каву, какао і алкоголь.
Стаціонарне лікування
Якщо рівень білірубіну занадто високий, або пацієнт став спати гірше, його турбують зниження апетиту, нудота, нічні кошмари, то необхідна госпіталізація в стаціонар. Там йому допоможуть значно знизити билирубинемию за допомогою: внутрішньовенного введення гепатопротекторів, простежать за правильністю приймання сорбентів, крім того, будуть призначені препарати лактулози, що блокують дію токсичних речовин, які виникають при ураженні печінки.
Раціон в даному випадку вкрай обмежений. З нього повністю виключити тваринні білки (яйця, м’ясо, риба або сир), жири, свіжі овочі, ягоди і фрукти. Можна вживати супи без засмажки, каші, печені яблука, нежирні кисломолочні продукти і банани.
В періоді ремісії не вимагається дотримання суворої дієти, потрібно лише виключити ті продукти, які викликають загострення. У раціоні хворого має бути достатня кількість овочів, багатих клітковиною, м’ясо і риба, менше газованих напоїв, солодощів і фаст-фуду. Алкогольні напої слід повністю виключити.
Профілактика
Попередити появу такого генетичного захворювання неможливо. Можна лише відстрочити прояв хвороби або зробити більш рідкісними періоди загострення, якщо дотримуватися деяких правил:
- харчуватися здоровою їжею, включаючи в свій раціон більше рослинних продуктів;
- менше перебувати на сонці;
- уникати важких фізичних навантажень;
- гартуватися для того, щоб менше хворіти вірусними захворюваннями;
- намагатися виключити фактори, що призводять до захворювання на вірусні гепатити (незахищені статеві контакти, ін’єкційні наркотики, татуаж, пірсинг і т. д.).
Вакцинація дітей при синдромі Жильбера не протипоказана.
Висновок
Хвороба Жильбера протікає досить сприятливо. З роками може розвиватися запалення жовчних проток, жовчнокам’яну хворобу, що негативно впливає на працездатність пацієнтів, однак, не є показанням до інвалідності.
Якщо ж у подружньої пари народилася дитина з даним синдромом, то перед плануванням наступної вагітності їм слід пройти консультацію у медичного генетика. Це ж потрібно зробити в тому випадку, якщо один з батьків страждає цією патологією.
