Ентерит: як розпізнати запалення тонкого кишечника та запобігти ускладненням

Ентерит знайомий багатьом: практично кожна людина хоча б раз у житті відчувала його симптоми — біль у животі, діарею, слабкість. Це захворювання, при якому запалюється слизова оболонка тонкого кишечника, може мати гострий або хронічний перебіг і суттєво впливати на якість життя. Розуміння причин, вміння розпізнати тривожні ознаки та знання сучасних методів діагностики й лікування допомагають швидше відновити здоров’я та уникнути ускладнень.

Що таке ентерит і чому він виникає

Ентерит — це запальний процес у тонкому кишечнику, який порушує його основні функції: перетравлення їжі, всмоктування поживних речовин, води та електролітів. У нормі слизова оболонка кишки захищає організм від шкідливих мікроорганізмів, токсинів і хімічних речовин. Однак під впливом стресу, нестачі вітамінів, ослаблення імунітету або масивної атаки патогенів захисний бар’єр порушується, і розвивається запалення.

Найчастіше причиною гострого ентериту стають:

• кишкові інфекції (черевний тиф, холера);
• харчові токсикоінфекції, спричинені бактеріями або їх токсинами;
• віруси (ентеровіруси, ротавіруси);
• токсичні речовини, солі важких металів, хімічні отрути;
• паразити (аскариди, гострики, лямблії);
• тривалий прийом деяких лікарських препаратів, що подразнюють слизову;
• зловживання алкоголем;
• нераціональне харчування: надмірне вживання гострої, жирної, солоної, пряної їжі, а також занадто гарячих або дуже холодних страв і напоїв;
• супутні гострі та хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту.

Хронічний ентерит зазвичай розвивається внаслідок недолікованого гострого запалення або постійного впливу шкідливих факторів. Він характеризується періодами загострення та ремісії, поступовим порушенням всмоктування поживних речовин, вітамінів і мікроелементів.

Класифікація ентериту за перебігом

За характером перебігу розрізняють гострий і хронічний ентерит. Гострий процес виникає раптово після потрапляння патологічного чинника в просвіт тонкої кишки. Симптоми виражені яскраво: часті рідкі випорожнення, біль, можливе підвищення температури. Саме при гострій формі найчастіше розвивається зневоднення, яке потребує швидкої корекції.

Хронічний ентерит проявляється періодичними загостреннями, часто пов’язаними з порушенням дієти або стресами. У період ремісії симптоми майже зникають, але запальний процес у слизовій зберігається. Поступово розвивається синдром мальабсорбції — порушення всмоктування білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мінералів, що призводить до схуднення, анемії, гіповітамінозу та інших системних проявів.

Симптоми гострого та хронічного ентериту

Клінічна картина залежить від форми захворювання, причини та ступеня ураження кишечника. Гострий ентерит зазвичай супроводжується:

• гурчанням у животі;
• відчуттям тяжкості, розпирання, переймоподібним болем навколо пупка;
• частим рідким (водянистим) стільцем з великою кількістю неперетравлених шматочків їжі;
• загальною вираженою слабкістю, нездужанням;
• білим нальотом на язиці;
• підвищенням температури тіла;
• ознаками зневоднення (спрага, сухість у роті, зменшення сечовиділення).

Хронічний ентерит має більш згладжену симптоматику, але тривалий перебіг виснажує організм. Пацієнти скаржаться на:

• кашкоподібний стілець практично відразу після їжі з фрагментами неперетравленої їжі;
• дискомфорт під час спорожнення кишечника;
• постійне невиражене бурчання та газоутворення в животі;
• періодичні ниючі болі навколо пупка;
• брудно-білий наліт на язиці;
• ознаки дефіциту білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мікроелементів: втрата ваги, дратівливість, сухість шкіри, випадіння волосся та інші.

Зневоднення — найнебезпечніше ускладнення гострого ентериту. Його ступінь визначають за відсотком втрати маси тіла внаслідок зменшення рідини:

Розпізнати зневоднення допомагають такі ознаки: сильна болісна спрага, сухість у роті, зменшення об’єму сечі, зміна її кольору з солом’яно-жовтого на темно-жовтий, загальна слабкість, запаморочення, зниження артеріального тиску, прискорення пульсу, сонливість і порушення свідомості.

Сучасна діагностика ентериту

Точна діагностика дозволяє швидко призначити ефективне лікування та уникнути ускладнень. Обстеження починається з опитування: лікар з’ясовує скарги, обставини появи симптомів, наявність хронічних захворювань травної системи та супутніх патологій.

Під час огляду звертають увагу на стан язика (вологість, наліт, колір), живота (здуття, перистальтика, болючість), шкіри та слизових оболонок. Обов’язково оцінюють ознаки зневоднення та визначають його ступінь.

Для підтвердження діагнозу та виключення інших захворювань застосовують комплекс лабораторних та інструментальних методів:

1. Оглядова рентгенографія органів черевної порожнини — дозволяє виключити кишкову непрохідність та інші гострі стани.
2. Копрограма — виявляє збільшення об’єму калу, зміну кольору та консистенції, наявність неперетравленої їжі, м’язових волокон, слизу, жирних кислот, крохмалю.
3. Посів калу — виявляє патогенні мікроорганізми при бактеріальному ентериті.
4. Дослідження калу на яйця, членики або цілих паразитів — підтверджує паразитарну природу запалення.
5. Загальний аналіз крові — вказує на запальний процес (прискорення ШОЕ, збільшення кількості еритроцитів), а при алергії або гельмінтозі — на підвищення еозинофілів.
6. Біохімічний аналіз крові — виявляє дефіцит загального білка, калію, натрію, кальцію, заліза (особливо при хронічному перебігу); при гострому запаленні зростає рівень гострофазових білків.
7. Серологічне дослідження — визначає антитіла до антигенів деяких бактерій і паразитів, наприклад сальмонел.

У складних випадках можуть бути призначені додаткові методи, зокрема ендоскопічне дослідження з біопсією, однак наведений перелік охоплює основні етапи діагностики ентериту.

Принципи лікування ентериту

Лікування залежить від причини, ступеня зневоднення, тяжкості стану та наявності супутніх захворювань. Питання про госпіталізацію вирішується індивідуально: легкі форми можна лікувати амбулаторно, але при вираженому зневодненні, блюванні та неможливості пити рідину потрібна внутрішньовенна інфузійна терапія в стаціонарі.

Основні напрямки лікування гострого ентериту або загострення хронічного:

• Припинення дії шкідливого фактора. При отруєнні, алергії або інфекції слід якнайшвидше усунути надходження токсинів, алергенів чи патогенів у травний тракт.
• Регідратація. При задовільному стані та збереженій свідомості рекомендують рясне пиття: несолодкий чай, негазовану мінеральну воду, компоти — не менше двох літрів на добу. При вираженому зневодненні проводять інфузійну терапію; об’єм розчинів розраховує лікар з урахуванням ступеня дегідратації, ваги пацієнта та супутніх патологій.
• Дієта. Їжу приймають теплою, невеликими порціями 6–8 разів на день. Страви готують на пару, тушкують або варять. У період виражених симптомів виключають гостру, солону, солодку, копчену, смажену, жирну, квашену їжу, а також сирі овочі, бобові та молочні продукти. У міру одужання раціон розширюють, але при частих загостреннях або хронічному ентериті краще постійно уникати напівфабрикатів, ковбас, сосисок, фастфуду, солодких газованих напоїв, міцного алкоголю та копченостей.
• Пероральні регідратаційні засоби (Регідрон, Тригідросоль, Гідровіт) заповнюють не лише воду, а й електроліти — калій, натрій, хлориди, втрата яких порушує роботу серця, м’язів і нервової системи.
• Антибактеріальна терапія призначається при виявленні патогенних бактерій з урахуванням їх чутливості до антибіотиків. Використовують препарати з груп пеніцилінів, макролідів, тетрациклінів, фторхінолонів, цефалоспоринів.
• Протигельмінтні засоби (Пірантел, Декарис, Вермокс, Немозол) застосовують при виявленні паразитів.
• Противопротозойні препарати (Дазолік, Метронідазол) ефективні проти найпростіших.
• Сорбенти (Смекта, Ентеросгель, Полісорб) зв’язують і виводять патогенну мікрофлору, токсини, солі важких металів, зменшують діарею.
• Прокінетики (Церукал, Мотиліум) усувають нудоту та нормалізують моторику.
• Ферментні препарати (Панзинорм, Мікразим, Креон, Мезим) покращують перетравлення їжі, зменшують тяжкість у животі.
• Вітрогінні засоби на основі симетикону (Метеоспазмил, Еспумізан) зменшують газоутворення.
• Спазмолітики (Бускопан, Тримедат) знімають біль і дискомфорт.
• Протидіарейні препарати (Імодіум, Лопедіум) нормалізують стілець і запобігають втраті рідини, але їх застосовують з обережністю при інфекційному процесі.

Вибір конкретних препаратів, їх дозування та тривалість курсу визначає лікар індивідуально. Самолікування може призвести до хронізації процесу або розвитку ускладнень.

Профілактика: 5 головних заходів

Запобігти ентериту значно простіше, ніж лікувати його наслідки. Дотримання простих правил допомагає знизити ризик як гострих, так і хронічних форм:

1. Вживайте лише якісні та свіжі продукти з актуальним терміном придатності. Уникайте сумнівних страв, особливо влітку, коли ризик харчових отруєнь зростає.
2. Дотримуйтесь правил особистої гігієни. Мийте руки перед їжею, після відвідування туалету та вулиці; ретельно мийте овочі та фрукти.
3. Правильно зберігайте та готуйте їжу. Дотримуйтесь температурного режиму, не залишайте готові страви надовго при кімнатній температурі, уникайте повторного заморожування.
4. Раціонально харчуйтеся. Обмежте гостру, жирну, смажену та надто гарячу або холодну їжу; віддавайте перевагу вареним, тушкованим і паровим стравам.
5. Вчасно лікуйте захворювання шлунково-кишкового тракту та кишкові інфекції, не переривайте призначений курс терапії, щоб запобігти хронізації запалення.

Окремо варто наголосити на обережному застосуванні лікарських засобів, які можуть подразнювати слизову кишечника, та відмові від зловживання алкоголем. Людям з хронічним ентеритом рекомендується регулярне спостереження у гастроентеролога та дотримання індивідуальної дієти навіть у період ремісії.

Ентерит — поширене, але цілком контрольоване захворювання. Своєчасна діагностика, адекватне лікування та розумна профілактика дозволяють швидко відновити функцію тонкого кишечника та уникнути серйозних ускладнень, пов’язаних зі зневодненням і порушенням всмоктування поживних речовин.