Гідраденіт – гнійно-запальний процес, що виникає при закупорці апокринних потових залоз.
Так як функціонування потових залоз з віком знижується, захворювання зустрічається у підлітків в період статевого дозрівання) і у дорослих людей до 45-50 років (частіше у жінок).
Основною зоною поразки є: пахвові западини, рідко – пахові складки, мошонка, великі статеві губи, зона в районі сосків. Вогнище захворювання розташовується під пахвами з одного або двох сторін, іноді запалення може захоплювати всю пахвову область.
Міжнародний класифікатор хвороби
В загальноросійської статистиці для відстеження кількості захворюваності використовується міжнародна система класифікації. Згідно якої гідраденіт відноситься до XII класу «Хвороби шкіри і підшкірної клітковини» і входить в групу L73 (Інші хвороби волосяних фолікулів). Гідраденіт код за МКХ-10 L73.2 (гнійний Гідраденіт).
Фактори виникнення
Розвиток захворювання відбувається поступово. В результаті проникнення через виводять протоки або лімфатичні шляхи бактерій (стафілококів, стрептококів) виникає запальний процес, що приводить до наривів.
Причини:
- порушення цілісності шкірного покриву;
- генетичні зміни потових залоз;
- порушення правил особистої гігієни;
- ослаблення захисних функцій організму;
- шкірні дерматити;
- приєднання вторинних бактеріальних інфекцій;
- гормональні збої в організмі;
- збільшення потовиділення;
- ендокринні порушення;
- перевищення допустимої маси тіла.
Застосування деяких косметичних засобів (від поту, для депіляції) також входить до фактори ризику, які можуть призвести до закупорки потових залоз з подальшим утворенням нагноєння.
Клінічні прояви
Початок захворювання характеризується нестерпним свербінням на місці ураження, появою підшкірного ущільнення. При натисканні на нього присутні незначні болючі відчуття.
Стадія розвитку гидраденита становить 2 тижні. По мірі дозрівання утворення значно збільшується в розмірах (до волоського горіха), набуває червоний колір, стає болючим. Вузли мають витягнуту форму, звідси і назва «сучье вим’я».
Гідраденіт характеризується відсутністю гнійного стрижня. При набуханні інфільтрату (ущільнення) відбувається його розм’якшення, що приводить до мимовільного викиду гнійного вмісту з свищевого ходу. Згодом на місці прориву утворюється втягнутий рубець.
З-за стрімкого розмноження бактерій інфекція може поширюватися на сусідні залози, що провокує появу нових ущільнень (можливі багаторазові рецидиви).
Ознаки захворювання:
- виникнення свербежу;
- поява і розростання ущільнень;
- сильні больові відчуття при русі;
- зміна кольору шкіри в ділянці ураження, набряклості тканин;
- підвищення температури;
- погіршення загального самопочуття;
- видалення гнійного вмісту;
- утворення рубця на місці прориву;
- ураження сусідніх ділянок.
Гнійні вузли заподіюють біль під час руху, тому людина прагне обмежити рухову активність, що призводить до нервового зриву і порушення звичного укладу життя.
Диференціальна діагностика
Для виявлення можливих причин виникнення гнійників і визначення типу захворювання проводять діагностичні заходи.
До них включають:
- опитування і огляд пацієнта;
- здачу аналізу крові;
- бактеріологічне дослідження виділень (для визначення фармакологічної групи антибіотика);
- обстеження імунної системи (при рецидивуючому перебігу).
Проведення своєчасної діагностики дозволяє ідентифікувати захворювання і призначити необхідне лікування.
Схема лікування гидраденита
Терапія гнійного запалення повинна проводитися під наглядом лікарів з включенням комплексного лікування, лікарськими препаратами та медичними засобами:
- Найбільш ефективним методом є використання антибіотиків курсом 7-10 днів.
- В цілях виключення поширення інфекції рекомендується протирання шкіри навколо інфікованої зони спиртовими розчинами.
- На початку захворювання використовується сухе прогрівання, ультрафіолетове і сонячне опромінювання ураженої зони.
- В якості додаткового лікування дозволяється застосування народних засобів (у вигляді трав’яних настоянок і примочок).
- Для підвищення імунних сил організму застосовуються препарати, виготовлені на основі ехінацеї пурпурової.
- Щоб поліпшити відходження гною використовується Іхтіолова мазь чи лінімент Вишневського.
- Після виведення гною, для кращого загоєння рани, призначають антибактеріальні мазі: Левомеколь, синтоміцинова, еритроміцин-вая.
- При неефективності лікування медикаментами застосовується хірургічне втручання.
Зазвичай захворювання протікає в легкій формі і проходить самостійно. Але для виключення можливих рецидивів, переходу хвороби в хронічну форму при виникненні вузликових утворень слід звернутися за консультацією до фахівця.
При відсутності лікування ускладнення гидраденита може проявитися у вигляді розвитку абсцесу, сепсису, лімфаденіт (запалення лімфатичних вузлів), флегмони (гнійне запалення без чітких меж).
Профілактичні заходи
Для виключення ризику виникнення захворювання необхідно дотримуватися деяких правил:
- Регулярно дотримувати правил особистої гігієни.
- Обробляти потові залози спеціальними дезінфікуючими розчинами.
- Видаляти волосся в області пахв без порушення цілісності шкіри (використовувати тільки індивідуальні бритвені приналежності).
- Вести здоровий і активний спосіб життя.
- Зміцнювати імунітет.
- Носити одяг, що відповідає погодним умовам і не утрудняти рухів.
- Підтримувати стабільну масу тіла.
- Дотримуватися режим харчування і відпочинку.
Необхідно пам’ятати, що гігієнічні заходи – запорука успіху в боротьбі з гнійними захворюваннями шкіри.