Гайморит належить до поширених форм синуситу, поряд з етмоїдитом, фронтитом та сфеноїдитом. Назва верхньощелепної пазухи походить від імені британського анатома Натаніеля Гаймора, який у XVII столітті вперше детально описав її будову та клінічну значимість. Коли запалення цієї пазухи виникає через проблеми з зубами, його класифікують як одонтогенний гайморит. Цей різновид часто залишається поза увагою пацієнтів, адже більшість звертається до ЛОР-лікаря, не підозрюючи, що справжнє джерело хвороби — у ротовій порожнині.
Як інфекція з рота потрапляє в гайморову пазуху
Гайморова пазуха розташована безпосередньо поруч із коренями зубів верхньої щелепи. У деяких людей корені іклів, премолярів та першого моляра буквально прилягають до дна пазухи, а іноді навіть проходять крізь нього. Таке анатомічне сусідство створює природний шлях для поширення мікроорганізмів.
Етіологічними збудниками одонтогенного гаймориту виступають грамнегативні та грампозитивні палички, анаеробні бактерії та змішані мікробні асоціації. Можливе як домінування одного виду патогенів у пазусі, так і паралельне існування кількох груп бактерій, що ускладнює підбір антибіотикотерапії.
За Міжнародною класифікацією хвороб десятого перегляду (МКХ-10) одонтогенний гайморит відноситься до блоку J00-J06, який об’єднує гострі респіраторні інфекції верхніх дихальних шляхів. Визначення точного коду залежить від перебігу та ускладнень.
Основні причини розвитку одонтогенного гаймориту
Існує чіткий перелік стоматологічних станів і маніпуляцій, які здатні спровокувати запалення гайморової пазухи. Розглянемо кожен з них окремо.
Пародонтит як джерело інфекції
Пародонтит — це запалення тканин пародонту, тобто структур, що утримують зуб на місці. Хвороба прогресує поступово, руйнуючи альвеолярний відросток, періодонтальні зв’язки та цемент кореня. На ранніх етапах симптоматика ледь помітна: підвищена чутливість ясен, їх кровоточивість під час чищення зубів, незначна рухливість одиниці, поява м’якого нальоту.
Хронічний пародонтит протікає майже безсимптомно. Виявити його вдається лише під час загострення, коли з’являються виражені ознаки:
- гострий гінгівіт — запалення ясен із набряком та почервонінням;
- гнійні виділення з утворених зубоясенних кишень;
- патологічна рухливість зубів аж до III ступеня;
- біль при жуванні та пальпації.
Зубоясенні кишені — це простори між зубом і яснами, де накопичується бактеріальний наліт. Край ясена стає м’яким, перестає щільно прилягати до зуба. У таких умовах інфекція легко проникає вглиб альвеолярної кістки, а звідти — у гайморову пазуху.
Остеомієліт і періостит верхньої щелепи
Періостит — запалення окістя, яке за відсутності лікування переходить у остеомієліт — ураження власне кісткової тканини та кісткового мозку. Обидва захворювання нерідко мають одонтогенне походження, розвиваючись як ускладнення пародонтиту або періодонтиту.
Клінічна картина варіюється від малопомітної дисфункції до виражених патологічних змін. При гострому остеомієліті спостерігається характерна симптоматика:
- Біль спочатку локалізується в ділянці причинного зуба, згодом поширюється на сусідні ділянки зубної дуги.
- Причинний зуб та сусідні одиниці стають рухливими, перкусія та пальпація болючі, прийом їжі утруднений.
- Біль іррадіює вздовж нервових волокон — в очну ямку, вухо, скроневу ділянку.
- Можлива контрактура жувальних м’язів із обмеженням відкривання рота.
- Присутні типові ознаки запалення: набряк, почервоніння ясен, лихоманка, загальна слабкість.
- Обличчя бліде, з ураженого боку виражений набряк м’яких тканин.
- З рота виходить неприємний запах.
Через анатомічну близькість гайморової пазухи інфекційні агенти разом із гнійним ексудатом проникають у синус, ініціюючи запальний процес.
Гнійна кіста та свищі верхньої щелепи
Кіста — це патологічне утворення, що виникає внаслідок скупчення ексудату під окістям та яснами. Гній, який накопичується при періоститі або остеомієліті, не знаходить виходу, і під тиском формується кістозна порожнина. Такі утворення розвиваються не лише через запальні процеси в кістці. Під час стоматологічних маніпуляцій патогенна мікрофлора може бути занесена за верхівку кореня, у тканини ясен або кореневі канали.
Перфорація пазухи під час стоматологічних операцій
Зуби верхнього ряду від ікла до першого моляра найчастіше мають тісний контакт із гайморовою пазухою. У значної частини пацієнтів корені розташовані прямо в синусі. Стоматолог-хірург зобов’язаний враховувати цю особливість при плануванні видалення.
Недбале проведення операції призводить до утворення сполучення між ротовою порожниною та пазухою. Через це отвір потрапляє нормальна мікрофлора рота, кров’яні згустки, кісткові уламки — усе це стає тригером для запалення.
Сторонні тіла в гайморовій пазусі
У зоні ризику перебувають ті ж зуби з коренями, близькими до пазухи. Сторонні тіла можуть потрапити в синус у кількох типових ситуаціях:
- При ендодонтичному лікуванні на етапі препарування каналів. Використовувані інструменти надтонкі, гострі та крихкі; навіть у досвідченого лікаря можливий надлом із потраплянням уламка за верхівку кореня.
- При пломбуванні каналів. Пломбувальний матеріал може вийти за апікальне отвір і опинитися в пазусі.
- При хірургічних втручаннях. Коріння зубів можуть «провалитися» в синус, туди ж потрапляють фрагменти коренів.
- При будь-яких маніпуляціях можливе утворення гематом на слизовій оболонці пазухи.
Ретиновані зуби
Ретиновані зуби — це зуби, що не прорізалися, повністю або частково приховані під кісткою чи тканинами ясен. Найчастіше такими є треті моляри, так звані зуби мудрості. При видаленні ретинованого зуба на верхній щелепі існує ризик пошкодження стінки гайморової пазухи.
Операція потребує застосування різноманітних прийомів: від використання долота до препарування кістки. Фрагменти видаленого зуба нерідко важко вилучити, що змушує хірурга докладати значних зусиль. Якщо ретинований зуб розташовувався поруч із пазухою, ймовірність пошкодження її стінки зростає.
Імплантація зубів
При імплантації в кісткову тканину вживлюється металевий імплантат, на який згодом встановлюються надбудови та штучна коронка. Якщо при встановленні лікар пошкоджує дно гайморової пазухи, це створює умови для розвитку запалення. Особливу увагу потрібно приділяти об’єму кісткової тканини між імплантатом і синусом.
Клінічні ознаки одонтогенного гаймориту
За зовнішніми проявами одонтогенний гайморит мало чим відрізняється від синуситу іншого походження. Хронічна форма нерідко протікає приховано, без вираженого дискомфорту. Симптоми стають помітними лише під час загострення.
До типових проявів належать:
- головний біль, що посилюється при нахилах голови та тіла вперед і вниз;
- озноб, підвищення температури тіла, загальна слабкість;
- гострий біль при натисканні на щоку в проекції гайморової пазухи;
- виражена закладеність носа з виділеннями білого або зеленого кольору;
- зниження нюху та, згодом, смакової чутливості.
Визначальним маркером одонтогенної природи запалення є наявність гострого або хронічного захворювання в ділянці ікла, премолярів чи першого моляра верхньої щелепи. Нещодавні оперативні втручання, протезування або імплантація прямо вказують на ймовірну причину.
Після видалення зуба рекомендується наполегливо просити стоматолога перевірити цілісність дна гайморової пазухи. Це дозволяє виключити перфорацію та вчасно виявити одонтогенне походження майбутнього гаймориту.
Методи діагностики
Діагностика гострого одонтогенного гаймориту потребує співпраці двох фахівців — стоматолога та отоларинголога. Перший виявляє захворювання в ротовій порожнині, яке стало причиною, другий підтверджує запалення пазухи. Застосовуються такі методи:
| Метод | Що дозволяє виявити | Особливості |
|---|---|---|
| Збір анамнезу | Факти нещодавніх стоматологічних візитів, скарги на симптоми в ротовій порожнині | Обов’язкове звернення уваги на обидві локалізації скарг |
| Панорамна рентгенографія | Пломбувальний матеріал за верхівкою кореня, уламки інструментів | Дає загальне уявлення про стан зубного ряду |
| Прицільний знімок зуба | Деталі причинного зубного органу, періапікальні зміни | Висока роздільна здатність в обмеженій ділянці |
| Рентгенографія пазухи | Наявність рідини, потовщення слизової, поліпи | Підтверджує діагноз гаймориту |
| Комп’ютерна томографія | Стан пазухи та зубного ряду в різних площинах | Найінформативніший, але найдорожчий метод |
| Ендоскопія | Безпосередній огляд слизової оболонки пазухи | Гнучкий ендоскоп із камерою та освітленням |
КТ-дослідження особливо цінне при підозрі на сторонні тіла або при плануванні хірургічного втручання. Ендоскопія дозволяє оцінити стан слизової, взяти матеріал для бактеріологічного посіву та виконати цільову біопсію за потреби.
Підходи до лікування
Лікування отоларинголог проводить у тісній взаємодії зі стоматологом. Протокол залежить від форми перебігу захворювання — гострої чи хронічної.
Гострий одонтогенний гайморит
Терапія починається з дренування джерела одонтогенної інфекції. Проводиться екстрене видалення причинного зуба. Якщо запалення розвинулося на тлі гострого періоститу або остеомієліту, необхідно забезпечити відтік гною з ураженої ділянки щелепи — розкрити абсцес, встановити дренаж.
Після санітарії вогнища в ротовій порожнині виконується пункція гайморової пазухи через природний отвір у носовій порожнині. Пазуху промивають антисептичними розчинами, при необхідності встановлюють катетер для регулярного промивання. Медикаментозна терапія включає:
- Антибіотики широкого спектра дії з урахуванням ймовірних збудників.
- Судинозвужувальні краплі в ніс для відновлення дренажу пазухи.
- Гіпосенсибілізуючі препарати при вираженій алергічній складовій.
- Гомеопатичні засоби як допоміжний метод.
Після купірування гострого процесу показаний курс фізіотерапевтичних процедур: УВЧ, магнітотерапія, лазерне опромінення. Вони прискорюють розсмоктування набряку та відновлення функції слизової.
Хронічний одонтогенний гайморит
При хронічному перебігу підходи відрізняються. Насамперед потрібно усунути хронічне вогнище інфекції в ротовій порожнині — видалити зуби, які не підлягають консервативному лікуванню, вилікувати пародонтит, провести санацію кореневих каналів. ЛОР-лікар оцінює стан пазухи, при наявності поліпів, кіст або гіперпластичних змін слизової розглядає питання про ендоскопічну операцію.
Функціональна ендоскопічна хірургія пазух носа дозволяє відновити природний дренаж, видалити патологічно змінені тканини та створити умови для нормального вентилювання. У складних випадках із великими дефектами дна пазухи може знадобитися пластика з використанням власних тканин пацієнта.
Профілактика та важливі рекомендації
Попередити одонтогенний гайморит значно легше, ніж лікувати його наслідки. Основні заходи профілактики:
- Регулярні профілактичні огляди у стоматолога — не рідше двох разів на рік.
- Своєчасне лікування карієсу, пульпіту та періодонтиту до розвитку ускладнень.
- Контроль стану пародонту при наявності кровоточивості ясен або неприємного запаху з рота.
- Ретельний вибір клініки та лікаря для складних операцій — видалення ретинованих зубів, імплантації, синус-ліфтингу.
- Обов’язкове рентгенологічне обстеження перед видаленням зубів верхньої щелепи.
- Після видалення зуба вимагати від стоматолога перевірки цілісності дна гайморової пазухи.
При появі симптомів гаймориту на тлі нещодавнього стоматологічного втручання не варто займатися самолікуванням. Необхідно одночасно звернутися до отоларинголога та стоматолога для встановлення точного діагнозу та комплексної терапії.
Висновок
Одонтогенний гайморит — це яскравий приклад того, як захворювання ротової порожнини можуть впливати на стан усього організму. Анатомічна близькість гайморової пазухи до коренів зубів верхньої щелепи створює природний канал для поширення інфекції. Розпізнати такий гайморит допомагає уважний збір анамнезу та співпраця стоматолога з ЛОР-лікарем. Своєчасне усунення вогнища інфекції в роті — ключ до успішного лікування та профілактики рецидивів.
