Аноргазмія: причини, симптоми та лікування

Причини захворювання

Аноргазмія ( оргазмічна дисфункція ) – це стан, що характеризується постійними труднощами в досягненні оргазму за достатньої тривалості статевого акту та сексуальної стимуляції.

Слід відрізняти аноргазмію від фригідності:

  • Фригідність – це відсутність або зниження статевого потягу, при якому у жінки не виникає інтерес до сексу (статевий акт байдужий і не приносить задоволення, а ерогенні зони нечутливі).
  • При аноргазмії жінка не здатна відчути оргазм, хоча статевий акт може приносити їй певне задоволення, тобто зберігається здатність до збудження, але відсутня завершальна фаза сполучення.

При аноргазмии женщина испытывает удовольствие от секса, но не достигает оргазма0

Справжня поширеність аноргазмії невідома. За даними деяких авторів, вона спостерігається у 10-15% жінок, які живуть регулярним статевим життям [3]. У чоловіків аноргазмія зустрічається дуже рідко і є найменш вивченою патологією [15]. Тому мова у статті піде про аноргазмію у жінок.

Причинами аноргазмії можуть бути:

I. Деякі патології неврологічної, психіатричної чи гормональної сфер . До них відносяться захворювання щитовидної залози, ожиріння, цукровий діабет, біполярний, тривожний розлад, шизофренія та інше.

ІІ. Різні гінекологічні патології :

  1. Пухлини органів малого тазу. З одного боку, вони можуть перешкоджати необхідному кровонаповненню статевих органів при збудженні, з іншого — анатомічно заважати повноцінному статевому акту.
  2. Перенесені гінекологічні операції – видалення матки або яєчників, операції з приводу кіст або пухлин, операції на піхву. Внаслідок цих маніпуляцій можливе пошкодження нервів, порушення або зменшення кровопостачання внутрішніх статевих органів.
  3. Вагітність чи недавні пологи. За цих станів в організмі відбуваються гормональні перебудови, пов’язані з природними процесами. У таких випадках аноргазмія є тимчасовим явищем.
  4. Інші патології, що викликають болючість під час сексу:
  5. осередки ендометріозу на шийці матки;
  6. деформування матки, її загини та перегини   по відношенню до шийки;
  7. спайкова хвороба органів малого тазу — сполучнотканинні тяжі, які утворюються між органами після перенесених операцій (наприклад, видалення апендициту) або після вираженого запалення внутрішніх статевих органів. Ці тяжи менш еластичні, ніж нормальна тканина, тому вони тягнуть і деформують здорові тканини черевної порожнини та піхви, викликаючи біль;
  8. проблеми з поперековими хребцями, защемлення нервів, травми куприка – можуть викликати напругу тканин, спазмування м’язів, болючість при рухах;
  9. запалення статевих органів верхнього поверху ( ендометрит, аднексит) або нижнього поверху (вульвіт, кольпіт – біль виникає при дотику пеніса з подразненою слизовою оболонкою вульви та піхви);
  10. невідповідність розмірів статевих органів партнерів.

ІІІ. Прийом деяких лікарських засобів :

  • препарати, що знижують артеріальний тиск (деякі бета-адреноблокатори, такі як тимолол, пропранолол, окспренолол ) ;
  • антигістамінні препарати (прометазин, мебгідролін, дифенгідрамін);
  • антипсихотичні засоби;
  • деякі антидепресанти: СІОЗС (групи бутирофенону, фенотіазину, тіоксантену); нейролептики (амісульприд, рисперидон ).

IV. Прийом алкоголю, тютюнопаління та наркоманія здатні обмежити приплив крові до зовнішніх та внутрішніх статевих органів. Це впливає на яскравість відчуттів та здатність переживати оргазм.

V. Вік – з роками відбуваються природні зміни в гормональному фоні, анатомії, неврології та кровообігу, що впливає на сексуальність. Наприклад, зниження естрогену в менопаузі призводить до аноргазмії у жінок. В умовах дефіциту естрогену слизова оболонка піхви стає сухою, стоншується, через що виникає болючість при статевому акті. Крім того, естроген безпосередньо впливає на лібідо.

VI. Психологічні проблеми :

  1. Затяжний стрес або депресія.
  2. Дисморфофобія – неприйняття власного тіла.
  3. Вагінізм — мимовільне та неконтрольоване скорочення м’язів стінки піхви та м’язів тазового дна, спричинене страхом або психологічною травмою:
  4. психологічні комплекси, пов’язані з забобонами чи віруваннями;
  5. сексуальне чи емоційне насильство, пережите у минулому;
  6. міжособистісні складності у відносинах з партнером – невирішені питання, образи, ігнорування сексуальних переваг і потреб [5].

Для чоловіків специфічною причиною аноргазмії є видалення простати, але це частіше призводить до еректильної дисфункції .   [16].

При виявленні подібних симптомів проконсультуйтеся у лікаря. Не займайтеся самолікуванням – це небезпечно для вашого здоров’я!. Симптоми аноргазмії

Основним симптомом цього стану є нездатність до отримання оргазму під час сексу чи тривалі затримки у його досягненні (40 хв і більше).

Інші прояви аноргазмії, як правило, залежать від тривалості та ступеня вираженості розладу, а також збереження або випадання інших компонентів статевого акту, таких як потяг та збудливість. Іноді аноргазмія супроводжується відсутністю потягу лише до статевого акту, у своїй платонічне чи еротичне потяг зберігається. Також вона може супроводжуватися порушенням спрямованості потягу:

  • перверсією – неприродними формами статевого потягу;
  • парафілією – сексуальним збудженням від нетипових предметів, об’єктів чи ситуацій.

При тривалому перебігу аноргазмії статевий потяг часто згасає. У деяких випадках це викликає тяжке почуття, пов’язане з нереалізованим статевим збудженням, може виникати відчуття кровонаповнення статевих органів, емоційні порушення, розлади сну, іноді навіть біль. В інших – не спричиняє ні психічного, ні фізичного дискомфорту [8].

Патогенез аноргазмії

Для розуміння патогенезу аноргазмії необхідно розібрати фізіологію нормального перебігу сексуальних реакцій.

Сексуальна реакція людини – це поєднання складних емоційних та фізіологічних змін, які змінюються у суворій послідовності, ведуть до настання оргазму. Виділяють три фази сексуальної реакції: збудження, фазу плато та фазу оргазму – відчуття сильного фізичного задоволення, яке супроводжується скороченнями м’язів тазового дна. Деякі лікарі-сексологи відзначають ще четверту фазу – завершення сексуальних реакцій.

В цілому сексуальні реакції у чоловіків і у жінок однакові: посилюється приплив крові до статевих органів та наростає нервово-м’язова напруга. Але тривалість кожної фази вони різна, а інтенсивність реакцій — індивідуальна.

Фаза збудження може тривати від кількох хвилин до кількох годин. У цій фазі наростає м’язова напруга, частішає пульс, підвищується артеріальний тиск, у статевих органах та молочних залозах посилюється приплив крові. Відзначається набухання клітора, статевих губ і стінок піхви, посилюється лубрикація (виділення мастила). Матка також набухає і займає вертикальніше положення рахунок кровонаповнення. М’язи, що оточують отвір піхви, приходять у тонус. Тіло готується до статевого акту. Саме тоді важливі суб’єктивні психологічні чинники (психоемоційний настрій).

При наростаючій статевої стимуляції настає фаза плато. Вона є період, що передує наступу оргазму. У цю фазу ще більше посилюється кровонаповнення і зміни, що вже почалися. Дихання та пульс стають ще частіше, артеріальний тиск, напруга м’язів та статеве збудження наростають. Якщо ця фаза занадто затягується, це може призвести до сексуальної незадоволеності.

Фаза оргазму – пік сексуальних реакцій тривалістю кілька секунд. Характеризується швидким мимовільним скороченням м’язів тазового дна, спазмами в інших м’язах, різким збільшенням пульсу та артеріального тиску, за чим слідує різке зняття статевого збудження та відчуття ейфорії. При цьому оргазм у жінок відіграє не останню роль у процесі запліднення. Ритмічні скорочення піхви та матки сприяють просуванню сперми у потрібному напрямку [11].

Мышцы тазового дна1

У завершальній фазі відбувається м’язове розслаблення, артеріальний тиск знижується, статевих органів відтікає кров. Фаза супроводжується відчуттям загального добробуту [2].

Що може викликати оргазм

Можливість одержання оргазму безпосередньо пов’язана з розташуванням ерогенних зон. У чоловіків більша їх частина знаходиться на головці статевого члена, тобто в ділянці, що подразнюється при статевому акті. У жінок найчутливіша частина – клітор – винесена за межі вагінального контакту, тому здатність відчувати оргазм у них значно нижча. За даними деяких авторів, оргазм при вагінальному сексі постійно відчувають лише 25% жінок, у 50% оргазм настає періодично, у 20% рідко, а 5% жінок не відчувають його зовсім [9]. За даними іншого популяційного дослідження, близько 18% жінок можуть досягти оргазму тільки при вагінальному статевому акті, 36% – при стимуляції клітора, ще 36% жінок повідомили, що стимуляція клітора сприяє підвищенню якості сексу вагінального [10].

Часто статевий акт закінчується тоді, коли чоловік викидає насіння. Згідно з дослідженням американського лікаря-сексолога А. Кінсі, 50% опитаних чоловіків потрібно п’ять хвилин і менше для досягнення сім’явипорскування після першого проникнення в піхву. У 20% чоловіків статевий акт триває 10 хвилин і більше. У цьому середній час перебування статевого члена піхву становить від 3 до 7 хвилин. Цього часу партнерці не вистачить для досягнення оргазму. Як правило, необхідна триваліша статева стимуляція. Однак, як з’ясувалося в ході того ж дослідження, бажаною тривалістю статевого акту для чоловіків є 7-13 хвилин, а перебування статевого члена у піхві 10-30 хвилин вважається занадто тривалим і викликає дискомфорт [2].

Таким чином, до факторів, що сприяють досягненню оргазму, відносять:

  • достатній рівень чоловічих статевих гормонів у жіночому організмі;
  • виражена напруга м’язів промежини та піхви під час сексу;
  • гарна реактивність нервової системи (залежить від адекватного “живлення” нервових волокон, відсутності розладів у проведенні нервового імпульсу);
  • початок статевого життя у віці 18-20 років (це з більшою ймовірністю дозволяє правильно формуватися “психологічною” складовою статевих відносин);
  • фаза попередніх ласок понад 15 хвилин;
  • тривалість статевого акту понад 10 хвилин;
  • досить високий рівень сексуальної освіченості;
  • екстравертований тип особистості (спрямованість активності на зовнішній світ);
  • чуттєвий зв’язок із партнером;
  • позитивний еталон взаємовідносин, винесений із сімейного середовища [2].

Механізм розвитку аноргазмії

Патогенез аноргазмії різний і залежить від причини, що її викликала.

1. Психологічні чинники

  • Досить часто причинним чинником аноргазмії є психологічні моменти. При цьому може відбуватися як “блокування” оргазму на рівні вищих відділів центральної нервової системи, так і виникнення “уявного” або “реального” болю, оскільки м’язи тазового дна стискаються, рухи сковуються, немає достатнього кровонаповнення, лубрикації та психологічного “розслаблення”.

За даними дослідження, проведеного в Московському НДІ психіатрії, було встановлено взаємозв’язок між оргазмічною дисфункцією та психічними розладами [12]:

  • У жінок з невротичними розладами, що виникли внаслідок тривалого стресу або астенізації (підвищеної стомлюваності та вираженої нестійкості настрою), переважно зустрічалася відносна (ситуаційна) аноргазмія у поєднанні зі зниженням лібідо.
  • У жінок зі специфічними розладами особистості ( шизоїдними , істеричними та тривожними розладами) відзначалася первинна аноргазмія на тлі неправильного виховання, патологічних особливостей характеру чи затримки розвитку статевого потягу на платонічній чи еротичній стадії. При затримці психосексуального розвитку не формується сексуальна стадія лібідо, через що жінка не відчуває сексуального потягу до чоловіка та байдужа до сексу. Аноргазмія у разі розладу особи може бути як тотальною, так і ситуаційною. Вона поєднується зі зниженням статевого потягу та диспареунією (болючістю при статевому акті).
  • У пацієнток з шизотиповими розладами (наприклад, прикордонним розладом особистості, яке проявляється дивакуватою поведінкою, схильністю до ізоляції, неадекватними емоційними реакціями) аноргазмія в основному є тотальною і поєднується зі зниженням або відсутністю лібідо і почуттям статевої огиди до партнера .

2. Соматичні фактори

Різні соматичні захворювання, як правило, діють через розбалансування гормонального фону, що веде до зниження лібідо та/або нездатності досягнення оргазму. До таких захворювань відносять гіперпролактинемію, гіпотиреоз або гіпертиреоз, цукровий діабет та ожиріння.

Клінічні симптоми гіперпролактинемії можуть включати зниження лібідо, аноргазмію, фригідність, втрату мастила піхви та атрофічні зміни його слизової оболонки, диспареунію. Всі ці явища відбуваються за рахунок прямої дії пролактину (пригнічення лібідо), а також рахунок зниження рівня естрогену.

Цукровий діабет може сприяти виникненню проблем внаслідок кількох факторів:

  • пошкодження нервів і дрібних судин – при цьому порушується провідність нервових імпульсів, що регулюють кровопостачання в ділянці статевих органів, що спричиняє відповідні проблеми;
  • інсулінорезистентність (зниження чутливості до інсуліну) нерідко є причиною гормонального дисбалансу, що негативно впливає на лібідо;
  • хронічна втома, що виникає при коливаннях рівня цукру, також є поширеною причиною втрати потягу;
  • хворі на діабет часто мають проблеми, такі як інфекції сечовивідних шляхів та піхви, що викликає хворобливість при статевому контакті.

При ожирінні, особливо абдомінального типу (при розташуванні жиру на животі), знижується рівень тестостерону – гормону, відповідального за статевий потяг. Також дається взнаки порушення обміну речовин, що веде до розвитку цукрового діабету: негативно впливає на судини та нерви, погіршує нервову провідність, веде до аноргазмії. Крім того, додаються психічні фактори, такі як невдоволення своїм тілом, низька самооцінка та інше.

При захворюваннях щитовидної залози гормони активно впливають на статеву функцію. Вони впливають або прямо на статеві залози, або через гіпофіз, який контролює вироблення статевих гормонів. Крім того, вони здатні пов’язувати як чоловічі, так і жіночі статеві гормони у крові.

3. Неврологічні чинники

При захворюваннях периферичної нервової системи знижується чутливість та/або провідна здатність нервового волокна. Це, у свою чергу, призводить до нездатності досягнення оргазму за рахунок того, що передача нервового імпульсу від ерогенних зон, що стимулюються, не проходить до головного мозку в повному обсязі або приходить із затримкою.

4. Гінекологічні фактори

При гінекологічній патології, як правило, мають місце органічні зміни. Вони перешкоджають перебігу повноцінних сексуальних реакцій.

5. Медикаментозні фактори

Аноргазмія, викликана прийомом лікарських препаратів, у кожному окремому випадку має свій механізм розвитку, тому що точки застосування різних лікарських засобів різні [5].

.Класифікація та стадії розвитку аноргазмії.

Виділяють два види аноргазмії:

  • Первинна – жінка ніколи не відчувала оргазм від жодного виду стимуляції. Цей вид аноргазмії зустрічається рідко і, зазвичай, пов’язані з вродженими аномаліями репрордуктивної системи.
  • Вторинна – досягнення оргазму вдавалося хоча б раз у житті.

Також виділяють кілька типів аноргазмії:

  • Генеральна (тотальна) – досягнення оргазму не відбувається за жодних обставин, не залежить від виду стимуляції та статевого партнера. Тотальна аноргазмія становить не більше 15-20% випадків [6]. Характерним для жінок є порушення психосексуального розвитку — затримки на стадії еротичного лібідо (ласки без подальшого розвитку подій) чи платонічного лібідо (“романтична любов”).
  • Коїтальна жінка здатна отримати оргазм, але тільки не при вагінальному контакті. Виявляється у 35,6% жінок [7].
  • Ситуаційна (відносна) – жінка здатна досягти оргазму тільки в конкретних ситуаціях: тільки в певних позах, при напрузі м’язів ніг і промежини, особливої стимуляції ерогенних зон, тільки при втіленні парафілій (садомазахізму, фетишизму, трансвестизму та ін). Іноді оргазм відсутній лише під час сексу із певним партнером. До відносної аноргазмії також відносять дуже рідкісне виникнення оргазмів, у тому числі настання оргазму лише у певні дні менструального циклу.

Розрізняють три ступені оргазмічної дисфункції:

  • перший ступінь – лібідо збережено, відчуття задоволення настає, хоч і без досягнення оргазму;
  • другий ступінь – спостерігається байдуже ставлення до статевого акту;
  • третій ступінь – ставлення до статевого акту негативне.

Як правило, при аноргазмії також спостерігається зниження статевого потягу або його відсутність [8].

Ускладнення аноргазмії

Оргазмічні дисфункції можуть стати причиною невротичних розладів, мігрені, депресії, а також посилити вже наявну симптоматику.

Механізм розвитку мігрені при аноргазмії пов’язаний з емоційним навантаженням, що накопичується, і зміною гормонального фону. Все це веде до порушення серотонінового обміну у центральній нервовій системі, що є безпосередньою причиною розвитку мігрені. Крім того, дана патологія часто сприяє “охолодженню”, а іноді і виникненню огиди до партнера. Як правило, воно стосується лише статевого акту, але іноді навіть дотику партнера можуть викликати негативні реакції.

Обидві проблеми несприятливо впливають на відносини у парі, а також на всі аспекти сімейних відносин, що призводить до конфліктів. Це, своєю чергою, стає ще одним чинником, що збільшує невротизацію.

Проблемы с партнёром и головные боли при аноргазмии2

Тривала відсутність оргазму може також призвести до застою в статевих органах. Дане порушення підвищує ризик розвитку варикозного розширення вен малого тазу, яке є причиною виникнення болю в нижніх відділах живота, відчуття тяжкості та дискомфорту в області зовнішніх статевих органів [1] .

Тривала аноргазмія (більше одного року) здатна надати розбалансуючу дію на систему статевих гормонів і тим самим порушити менструальний цикл, збільшити болючість менструацій і в подальшому призвести до гінекологічним захворюванням ( міомі матки ) та захворюванням молочних залоз ( мастопатії ) [13].

Діагностика аноргазмії

Постановка діагнозу “аноргазмія”, як правило, не викликає труднощів. Він ґрунтується на наявності характерних скарг та даних анамнезу, а також на результатах гінекологічного обстеження. Проте встановити причину аноргазмії складніше. Її виявлення необхідне вирішення питання про тактику лікування.

З цією метою необхідний гінекологічний огляд на кріслі, виконання УЗД органів малого таза. Також може знадобитися обстеження на інфекції, що передаються статевим шляхом, дослідження гормонального профілю та проведення спеціальних тестів щодо сексопатології (наприклад, визначення чутливості з різних ерогенних зон).

Эрогенные зоны мужчины и женщины3

При поєднанні аноргазмії з інфантилізмом (незрілістю у фізичному розвитку, присутністю зовнішніх рис, характерних для молодшого віку), змінами пігментації (забарвлення), оволосінням, порушеннями менструального циклу, безпліддям, порушеннями жирового обміну та судинними кризами показано обстеження гормону. При виявленні під час обстеження іншої соматичної патології пацієнтку необхідно направити до лікаря відповідного профілю [14] .

При поєднанні аноргазмії з депресією, порушеннями сну, підвищеною тривожністю, фіксацією уваги на статевій незадоволеності, а також за наявності незвичайних відчуттів в області статевих органів (за відсутності гінекологічних змін) необхідна консультація психолога, а іноді психіатра для виключення психічного розладу.

Лікування аноргазмії

Лікувальна тактика у кожному разі підбирається індивідуально. При виявленні патології, що спричинила аноргазмію, проводять її лікування у профільного фахівця.

Наприклад, при виявленні пухлини або вродженої вади статевої системи виконують оперативну корекцію. Якщо причина аноргазмії криється в прийомі лікарського препарату, то необхідно замінити його на аналогічний засіб, який володіє даним побічним ефектом.

План лікування може включати:

  • бесіду та рекомендації з метою підвищення сексуальної грамотності: допоможуть знання про фізіологію статевого акту, настання вагітності, сексуальні техніки та їх прийнятність (зручність), про те, як захистити себе від статевих інфекцій;
  • зміна звичного способу життя: необхідно перестати курити та вживати алкоголь, більше гуляти, підвищувати фізичну активність, щоб покращити кровообіг, будуть корисні заняття йогою, танцями, особливо східного спрямування;
  • вправи Кегеля — тренування м’язів тазового дна підвищення їх тонусу і поліпшення кровопостачання;
  • навчання технік релаксації;

Одно из упражнений Кегеля4

  • фізіотерапевтичні процедури масаж попереково-крецової області, загальнорозслаблюючий та гінекологічний масаж, електросон, голкорефлексотерапія, бальнеотерапія та ін.

За показаннями призначаються лікарські препарати, що мають седативну (заспокійливу) дію, при необхідності – антидепресанти, транквілізатори. Вітаміни, біогенні стимулятори та загальнозміцнюючі препарати призначаються для загального впливу на організм пацієнтки. За показаннями застосовують гормонотерапію.

Психотерапія має важливе значення у лікуванні аноргазмії. Воно проводиться з метою корекції невротичних розладів, покращення взаєморозуміння між партнерами, опрацювання психотравмуючих ситуацій та вирішення конфліктів.

Окрему роль у лікуванні аноргазмії відіграють консультації сексолога (індивідуальні та спільні з партнером). У ході лікар допомагає подолати страхи і психологічні заборони, знизити занепокоєння з приводу сексуальної неспроможності і привабливості, спільно зі статевим партнером обговорити проблеми сексуального характеру. Пацієнтка вчиться розуміти потреби свого тіла, а партнер – враховувати їх [5] [14] .

У своїй книзі “Психологія сексуальності” лікар-сексолог А. В. Курпатов зазначив, що успішність лікування аноргазмії залежить від віри пацієнтки у можливість отримання оргазму. Без цього бажаний результат може реалізуватися [17] .

Прогноз. Профілактика

Прогноз різний і визначається причинами, що спричинили оргазмічну дисфункцію. За відсутності важких соматичних та/або психічних розладів прогноз аноргазмії залежить від готовності партнерів прислухатися до потреб один одного та змінити сексуальну поведінку.

Профілактика аноргазмії передбачає:

  • формування правильних статеворольових моделей;
  • підвищення рівня сексуальної грамотності;
  • адекватне статеве виховання;
  • створення комфортних взаємин у парі;
  • дотримання режиму праці та відпочинку;
  • своєчасне лікування гінекологічних та соматичних захворювань [5] .

.Список літератури

  1. Рожановська З. В., Свядощ А. М. До питання про оргазм у жінок/Матеріали науково-практичної конференції „Питання сексопатології”. – М.: Медицина, 1969. – С. 128-130.
  2. Masters WH, Johnson VE Human Sexual Response. – Bantam, 1981. – 10 p.
  3. Свядощ А. М. Неврози та його лікування. – 2-ге вид., перероб. та дод. – М.: Медицина, 1971. – 356 с.
  4. Доморацький В. А. Сексуальні порушення та їх корекція. Короткий практичний посібник з діагностики та лікування психогенних сексуальних дисфункцій. – Ростов н / Д: Фенікс, 2003. – 281 с.
  5. Meston CM, Levin RJ, Sipski ML, Hull E., Heiman JR Women’s orgasm // Annu Rev Sex Res. – 2004; 15: 173-257. посилання
  6. Gallup GG, Ampel BC, Wedberg N., et al. Do orgasms give women feedback про mate choice // Evolutionary Psychology. – 2014; 12(5): 958-978. посилання
  7. Сексопатологія / за ред. Г. С. Васильченко. – М., 1977. – 488 с.
  8. Mandal A. Study assesses experiences related to female orgasm // Women’s Health News. -2017.
  9. Rowland D., Cempel L., Tempel A. Women’s Attributions Regarding Why They Have Difficulty Reaching Orgasm // J. Sex Marital Ther. – 2018; 44 (5): 475-484. посилання
  10. Хеффнер Л. Статева система в нормі та патології / Пер. з англ. А. Г. Гуніна. – М: ГЕОТАР-МЕД, 2003. – 126 с.
  11. Шигапова В. І., Ягубов М. Я. Клінічні особливості та терапія психічних розладів у жінок, які страждають на оргазмічну дисфункцію // Соціальна та клінічна психіатрія. – 2010, – Т. 20, № 4. – С. 51-58.
  12. Bitzer J., Alder J. Female sexual disfunction // Ther Umsch. – 2010; 67 (3): 105-116. посилання
  13. Свядощ А. М. Жіноча сексопатологія. – Кишинів: Штіінця, 1991. – 185 с.
  14. Mah K., Binik YM Натура людського організму: критичний огляд основних тенденцій // Clin Psychol Rev. – 2001; 21 (6): 823-826.
  15. Пушкарь Д. Ю., Радієв Л. Г., Прилепська Є. А. Стан оргазмічної функції після радикальної простатектомії // Онкоурологія. – 2011. – № 1. – С. 45-50.
  16. Курпатов А. В. Психологія сексуальності. – М.: ОЛМА Медіа Груп / Просвітництво, 2008. – 256 с.
diagnoz.in.ua