Статевий герпес: симптоми, лікування і наслідки

У цій статті ви дізнаєтеся:

Герпес на статевих органах являє собою хронічний інфекційний процес, який частіше розвивається у молодих людей. Інфекція може тривалий час нічим себе не проявляти, але при дії певних чинників з’являються специфічні неприємні симптоми захворювання, які приносять дискомфорт. Діагностику статевого герпесу, лікування вірусу проводить лікар дерматовенеролог, при розвитку ускладнень — гінеколог у жінок або уролог (андролог) у чоловіків.

Як часто зустрічається захворювання

Інфікованість статевим герпесом, при якій збудник захворювання знаходиться в неактивному стані у клітинах структур сечостатевого (урогенітального) тракту, є дуже високою і в середньому досягає 90%. Захворювання розвивається тільки при певних умовах, вплив яких призводить до зниження активності загального і місцевого імунітету. Також досить частим чинником, що призводить до розвитку клінічно вираженого захворювання, є екзогенне інфікування, що характеризується надходженням значної кількості збудника інфекції ззовні.

Так як це відбувається переважно статевим шляхом при безпосередньому контакті слизових оболонок органів урогенітального тракту (незахищений секс із зараженим статевим партнером), то герпес на статевих органів більш часто розвивається у осіб молодого працездатного віку, що живуть активним сексуальним життям. Дані фактори обов’язково враховуються лікарем дерматовенерологом для ефективної профілактики не тільки статевого герпесу, але також і інших інфекційних захворювань, яких збудник передається переважно при статевому контакті.

Достовірну інформацію про рівень інфікованості вірусом простого герпесу зібрати не вдається. Це пов’язано з тим, що тривалий час інфекція нічим не проявляється і людина не звертається до лікаря.

Збудник

Збудником герпетичної інфекції, що вражає геніталії, є герпесвірус, який в якості генетичного матеріалу містить ДНК (дезоксирибонуклеїнова кислота). Так як мікроорганізм не володіє власним метаболізмом (обмін речовин), то він характеризується лише внутрішньоклітинним паразитуванням. ДНК вірусу вбудовується в геном інфікованої клітини, що призводить до процесу реплікації (подвоєння генетичного матеріалу) і формування нових вірусних частинок. При скупченні певної кількості збудників всередині клітини руйнується і гине. Вийшли віруси поширюються і проникають в нові клітини, інфікуючи їх.

При достатньої активності захисних сил організму вірус може тривалий час знаходиться в клітинах в неактивному стані. Після поділу генетичний матеріал збудника передається дочірньої клітини, що має назву персистенція. У людини вірус герпесу зберігається в організмі протягом усього життя. У зовнішньому середовищі збудник нестійкий. Він швидко гине під впливом висушування, перепадів температури, прямих сонячних променів, а також розчинів дезінфікуючих засобів. Дані особливості збудника герпетичної інфекції зумовлюють шляхи зараження людини, а також механізм розвитку захворювання.

80% всіх випадків генітального герпесу є результатом інфекції, викликаної вірусом простого герпесу (ВПГ) 2-го типу.

Шляхи інфікування

Основний шлях передачі при генітальному герпесі – це безпосередній контакт слизових оболонок структур урогенітального тракту чоловіки або жінки. Вірус може передаватися при занятті незахищеним класичним, анальним або оральним сексом. Для реалізації статевого шляху передачі збудника необхідна наявність кількох умов, до яких відносяться:

Читайте також:Герпес 5 типу - симптоми і лікування у дітей та дорослих

Виділення вірусу у інфікованої людини, яке має місце при активізації інфекційного процесу з реплікацією збудника.
Наявність безпосереднього контакту слизових оболонок структур урогенітального тракту здорової і хворої людини.
Безпосередній контакт слизових оболонок урогенітального тракту здорової людини з біологічними рідинами (сперма, слиз з піхви, слина) хворого.
Заняття сексом без бар’єрних методів захисту (презервативи). Використання сперміцидів, оральних контрацептивів або метод перерваного статевого акту для профілактики небажаної вагітності абсолютно не знижують можливість інфікування збудником герпесу.

Герпетична інфекція може передаватися при контакті слизових оболонок або шкіри будь-якої локалізації в організмі. У цьому випадку клінічні прояви інфекційного процесу локалізуються в області проникнення вірусу. Улюбленою локалізацією герпесу є губи (переважно висипання локалізуються в куточках рота) і статеві органи.

Коли розвивається захворювання

Особливості внутрішньоклітинного паразитування збудника герпетичної інфекції призводять до частого відсутності клінічних проявів. Вірус знаходиться в неактивному стані у геномі клітин. В цьому випадку у людини є герпетична інфекція в організмі, але сама хвороба не розвивається. Активізацію збудника і розвиток захворювання провокує вплив на організм людини певних чинників або наявність декількох патологічних станів:

Вроджене зниження активності імунітету, обумовлене змінами в певних генах (вроджений імунодефіцит).
Набутий імунодефіцит, важка форма якого є результатом інфікування ВІЛ (вірус імунодефіциту людини).
Порушення обміну речовин, переважно вуглеводів, з підвищенням рівня цукру в крові при цукровому діабеті 1 або 2 типу.
Нераціональне харчування людини з недостатнім надходженням вітамінів і білкових сполук в організм.
Перевтома, викликане надмірним фізичним або розумовою працею.
Систематичне вплив стресів.
Локальне або загальне переохолодження організму.
Недостатній сон.
Зміни гормонального фону, які досить часто викликають розвиток хвороби у жінок.

Несприятливі фактори або патологічні процеси призводять до зниження активності захисних сил організму людини, внаслідок чого відбувається активізація вірусу генітального герпесу. Дані фактори обов’язково враховуються перед тим, як лікувати статевий герпес, а також для подальшої активізації профілактики інфекційного процесу.

Клінічні прояви та діагностика

Симптоми статевого герпесу є досить характерними, вони включають розвиток змін з боку статевих органів чоловіка або жінки:

Поява неприємних суб’єктивних відчуттів дискомфорту у вигляді сверблячки й печіння.
Гіперемія (почервоніння слизової оболонки, рідше шкіри, в області активного перебігу інфекційного процесу.
Формування специфічних пухирців, заповнених прозорою рідиною, які називаються герпетичні везикули (характерна герпетична висип). Процес супроводжується досить сильним і неприємним печінням.
Через кілька днів сформувалися бульбашки лопаються, на їх місці утворюються невеликі болючі виразки, які покриваються фибриновым нальотом. При локалізації герпетичних висипань в області слизової оболонки уретри (сечовипускальний канал) процес сечовипускання стає болючим.

Після зниження активності інфекційного процесу кірочки відпадають, на їх місці рубцеві зміни зазвичай не формуються. При первинному інфікуванні інкубаційний період становить кілька днів (час, необхідний для накопичення збудника і розвитку запальної реакції). Клінічна картина після первинного інфікування людини вірусом простого герпесу зазвичай виражена. Кожне наступне загострення (рецидив) інфекційного процесу характеризується проявами меншій мірі вираженості.

Нерідко після порушення цілісності герпетичних вузликів приєднується вторинна бактеріальна інфекція, що супроводжується посиленням суб’єктивних відчуттів дискомфорту. До паління і свербіння приєднується біль, вираженість якої залежить від виду бактерій (мікроорганізми, осложнившие протягом основного інфекційного процесу). До клінічними ознаками статевого герпесу приєднуються гнійні нальоти, які мають жовто-зелене забарвлення. Поява гнійних нальотів є підставою для початку лікування ускладненого бактеріальною інфекцією перебігу статевого герпесу.

Читайте також:Дієта при герпесі - якими продуктами харчуватися щоб не спровокувати вірус

Клінічна картина активного інфекційного процесу, викликаного вірусом простого герпесу, дає підставу припустити розвиток хвороби. Діагноз зазвичай встановлюється за результатами опитування (збір анамнезу) та огляду пацієнта, після чого лікар дерматовенеролог, гінеколог або уролог встановлює, як і чим лікувати герпес статевих органів. При хронічному перебігу хвороби зі стертою клінічною симптоматикою, а також для встановлення факту інфікування людини (прихована або латентна інфекція з персистированием вірусу в клітинах) може призначатися додатково діагностичне лабораторне дослідження. Воно включає 2 основні методики:

ПЛР (полімеразна реакція) – сучасна методика лабораторної діагностики, яка отримала широке розповсюдження в клінічній медицині. За допомогою дослідження виявляється і ідентифікується генетичний матеріал вірусу простого герпесу. Реакція відрізняється високою специфічністю і чутливістю. Досліджуваним матеріалом зазвичай служить рідина, взята з герпетичного пухирця або зішкріб зі слизової оболонки в області розвитку запальної реакції з печінням та почервонінням.
ІФА (імуноферментний аналіз) – лабораторна методика, за допомогою якої в крові визначаються різні класи антитіл, що формуються до збудника інфекційного процесу. В залежності від їх активності (титр) робиться висновок про давність інфікування людини, а також активності перебігу патологічного процесу.

Дані дослідження можуть призначатися вагітним жінкам під час проведення планового діагностичного профілактичного дослідження, що необхідно для запобігання можливих ускладнень, спровокованих вірусом простого герпесу.

Як вилікувати статевий герпес

Сучасне лікування статевого герпесу обов’язково є комплексним. Воно включає кілька напрямків лікувальних заходів, до яких відноситься етіотропна, патогенетична та симптоматична терапія. Кожне напрям відрізняється підходами до лікування, а також клініко-фармакологічної групою лікарських засобів.

Етіотропна терапія

Лікування, спрямоване на знищення або придушення активності збудника інфекційного процесу, називається етіотропним. Для придушення вірусу простого герпесу використовуються противірусні лікарські засоби, що володіють противогерпетичній активністю, до них відносяться:

Ацикловір (Герпевір) – синтетична хімічна сполука, яка є структурним аналогом нуклеотидного підстави гуанозіну, що входить до складу рибонуклеїнової кислоти. Механізм дії лікарського засобу полягає в конкурентному заміщення гуанозіну, що викликає порушення перебігу процесу реплікації вірусної РНК. Ацикловір є одним з найпоширеніших лікарських засобів для етіотропної терапії герпесу. Він випускається у лікарській формі таблетки для системного застосування, а також крем або мазь, які наносяться зовнішньо. При тяжкому перебігу герпесу використовуються таблетки і крем, при легкому перебігу – тільки лікарська форма препарату для зовнішнього застосування.
Валацикловір (Ваптрекс) – модифікований аналог ацикловіру, який також випускається у лікарській формі таблетки, крем або мазь.
Фамцикловір (Фамвир) – сучасний аналог ацикловіру, що володіє більшою активністю відносно вірусу простого герпесу.

Для отримання необхідного терапевтичного результату противірусні препарати з противогерпетичній активністю слід починати використовувати як можна раніше. В період появи гіперемії, печіння та свербежу відбувається активна реплікація вірусу всередині інфікованих клітин. Використання препаратів під час реплікації вірусу значно підвищує їх активність. Якщо збудник знаходиться в стані спокою, то противірусні засоби застосовувати недоцільно, так як вони в цьому випадку неефективні. Тривалість етіотропної терапії коливається від 3 до 5 днів. Вона визначається лікарем індивідуально для кожного пацієнта.

Читайте також:Кандидоз стравоходу: причини, симптоми, лікування лікарськими і народними засобами

Патогенетична терапія

Патогенетичне лікування герпесу передбачає кілька напрямків терапевтичних заходів, до них відносяться:

Поліпшення функціонального стану імунітету, для чого рекомендується використовувати медикаменти на основі лікарських рослин. Вони мають властивість надавати модулююча дія – елеутерокок, женьшень. Також інфекційний процес лікується за допомогою синтетичних лікарських засобів з імуномодулюючою терапевтичним ефектом. Синтетичні імуномодулятори призначаються тільки лікарем на підставі результатів додаткового лабораторного дослідження з визначенням показників функціональної активності імунної системи.
Підвищення захисних сил організму пацієнта за рахунок виконання загальних і дієтичних рекомендацій. Загальні рекомендації включають достатній сон, раціональний режим праці і відпочинку, обмеження надмірних фізичних чи розумових навантажень, боротьба з хронічною соматичною або інфекційною патологією, відмова від шкідливих звичок (куріння, алкоголь). Дієтичні рекомендації спрямовані на забезпечення організму людини білками і вітамінами. При цьому обов’язково обмежується надходження жирної, смаженої їжі.
Зниження вираженості запального процесу за допомогою нестероїдних протизапальних та антигістамінних засобів.
Боротьба з вторинним бактеріальним інфікуванням. Для профілактики не рекомендується самостійне проколювання герпетичних пухирців. Після самостійного порушення цілісності пухирців, область їх локалізації повинна оброблятися спеціальними розчинами антисептиків. При тяжкому перебігу бактеріального ускладнення призначаються антибактеріальні засоби для системного застосування у вигляді таблеток або ін’єкцій.

Заходи патогенетичної терапії, спрямовані на підвищення захисних сил організму пацієнта, також використовуються для профілактики загострення статевого герпесу.

Симптоматична терапія

Терапевтичні заходи, метою яких є зниження вираженості клінічних проявів хвороби, відносяться до симптоматичному лікуванню. Основними суб’єктивними проявами герпеса на органах статевої системи є печіння, свербіж і біль. Щоб зменшити їх вираженість використовуються кошти для одночасної патогенетичної терапії. До них належать протизапальні (ібупрофен, німесил), знеболювальні (новокаїн) та протисвербіжні медикаменти для локального та системного використання.