Аденома слинної залози: причини, симптоми та лікування

Визначення хвороби. Причини захворювання

Аденома слинної залози ( Salivary gland tumor ) – це доброякісна пухлина, яка розвивається з епітелію вивідних проток великих і малих слинних залоз.

Аденома слюнной железы0

Аденома поступово збільшується, і з’являється безболісна припухлість, через що обличчя стає асиметричним.

Дослідники схиляються до трьох головних факторів ризику появи аденоми слинної залози:

  • вплив шкідливих речовин – радіація, робота на шкідливому виробництві, наприклад пов’язаному з виготовленням гуми та видобутком азбесту, опромінення при лікуванні раку голови та шиї [9] [11] );
  • вплив вірусів – вірусу герпесу, Епштейна – Барра;
  • генетичний фактор.

До факторів ризику також опосередковано відноситься запалення слинної залози, але явні причини аденоми медицини поки невідомі.

Плеоморфна аденома слинної залози

Пухлини слинних залоз зустрічаються рідко і здебільшого вони доброякісні [9]. Найчастіше інших доброякісних пухлин розвивається плеоморфна аденома (змішана пухлина): у 70-80% випадків, тобто 2-3,5 випадках хвороб слинних залоз на 100 тис. населення на рік [6] [10]. Вона може виникнути у будь-якому віці, але зазвичай розвивається у людей віком від 20 до 49 років. Чоловіки та жінки хворіють на плеоморфну аденому у співвідношенні 1,0:1,6 [1] [11]. Як правило, вона розвивається в привушних, піднижньощелепних та під’язикових залозах. Часто вражає тверде та м’яке піднебіння.

Плеоморфная аденома [12]1

При виявленні подібних симптомів проконсультуйтеся у лікаря. Не займайтеся самолікуванням – це небезпечно для вашого здоров’я!

Симптоми аденоми слинної залози

Часто протікає безсимптомно та повільно. Виникає в будь-яких слинних залозах, але частіше вражає привушні, трохи рідше піднижньощелепні та малі залози [2].

Малые и большие слюнные железы2

У період швидкого зростання пухлина за кілька місяців збільшується в 2-3 рази, через що з’являється припухлість, яка змінює конфігурацію обличчя або шиї – це перша ознака , на яку звертають увагу. На дотик вона щільна і безболісна, легко зміщується.

Якщо пухлина досягає значних розмірів, слинна залоза не може працювати як раніше, оточуючі тканини набрякають і запалюються, через що з’являється біль. Коли протока слинної залози повністю перекривається, слиновиділення знижується, у зв’язку з чим виникає сухість у роті.

Велика аденома може здавити кровоносні судини та нерви. У такому випадку шкіра починає німіти і поколювати, іноді з’являється відчуття печіння або мурашок, що повзають. Також можливий параліч деяких мімічних м’язів. Якщо пухлина деформувала ковтку, пацієнтові стає складно ковтати їжу [2] [3].

Патогенез аденоми слинної залози

Під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів ризику клітини проток слинних залоз починають швидше рости та ділитися. Як правило, вони оточені від оточуючих тканин капсулою, тому не вражають сусідні здорові клітини, як це відбувається у разі розвитку злоякісної пухлини. Внаслідок скупчення клітин утворюється аденома.

Повільне зростання може змінюватися бурхливим розвитком. Пухлина, що виросла, здавлює навколишні тканини, порушуючи тим самим їх обмін речовин. Зазвичай має дольчатое будова [1].

Класифікація та стадії розвитку аденоми слинної залози

Аденома слинних залоз поділяється на 12 видів:

  • Плеоморфна аденома (або змішана пухлина) – пухлинний вузол круглої або овальної форми, що знаходиться в капсулі і чітко відмежований від тканини слинної залози. Товщина капсули може змінюватись. На розрізі тканина білувата і блискуча, іноді з хрящовими утвореннями. Якщо розглянути пухлину під мікроскопом, можна побачити різноманітність клітинних елементів, тому її назвали змішаною. Деякі клітини можуть витіснятися до капсули, а на їх місці утворюються щілини, заповнені рідиною або колагеновими волокнами. Коли пухлина досягає великих розмірів, обмінний процес у тканині може порушитися, що призводить до крововиливу та появи вогнищ некрозу. Спочатку це доброякісний різновид аденоми, але він може стати злоякісним. Зазвичай це відбувається через 15-20 років від появи аденоми. Після видалення можливий рецидив [1] [2] [7] [8].
  • Аденолімфома (Уортіна пухлина) — складається із залізистих структур та лімфатичних клітин, оформлених клітинами епітелію. Зовні пухлина буває круглої та овальної форми з кістозними утвореннями всередині (або просто пустотами). Така аденома може містити як багато маленьких утворень, схожих на комірки, так і 3-4 великі кісти, заповнені прозорою або слизовою оболонкою. Кісти чергуються з щільними ділянками різного кольору (від білувато-сірого до бурого). Пухлина оточена дуже тонкою еластичною оболонкою, шорсткою на дотик. Під час промацування можна відчути, як вміст пухлини рухається під оболонкою. Іноді кілька пухлинних вузлів поєднуються під загальною капсулою. Аденолімфома може бути інфарктною або інфікованою. Це трапляється, коли частина тканини всередині пухлини відмирає. Існує теорія, що така аденома зароджується в лімфатичній тканині, яка поступово вростає у тканину слинної залози. Аденолімфома вкрай рідко рецидивує і озлоякісне, тому хірургічне лікування показує хороші результати [1] [2] [4] [7].
  • Онкоцитома складається з великих епітеліальних клітин з великою кількістю цитоплазми. Зустрічається в основному у людей похилого віку [1]. Має сферичну або овальну форму з гладкою поверхнею, але іноді буває дольчастою або вузловою. Розмір варіюється від 1 до 5 см. Онкоцитома розвивається під тонкою або без капсули. Усередині є дрібні кістозні включення з каламутною рідиною, але немає кровоносних судин. Пухлина проникає в навколишні тканини та органи, що зближує її зі злоякісними утвореннями. У цьому її клітини стійкі до рентгенівського випромінювання, тому променева терапія у разі марна. Однак грамотно проведена операція з повним видаленням пухлинної тканини поставить крапку в лікуванні, оскільки онкоцитома рідко рецидивує [1] [4] [7].
  • Базальноклітинна аденома – ділиться на три типи: тубулярний, трабекулярний та мембранозний. Дуже рідкісна пухлина, яка зустрічається в 1-3% випадків аденом слинних залоз. Найчастіше хворіють люди старше 60 років, при цьому у жінок зустрічається вдвічі частіше, ніж у чоловіків [1]. Пухлина вражає переважно великі залози, особливо привушну слинну залозу. На дотик це твердий вузол, що зміщується. При розрізі має чітку однорідну структуру сірого чи коричневого кольору. Складається з клітин, схожих на базальні клітини, у тому числі утворюється весь епітелій шкіри (його пошкодження веде до появи рубців і шрамів). На відміну від здорової тканини в цьому випадку через своє нетипове розташування клітини утворюють тяжі, трубки або тонкі мембрани. В одній пухлині можуть поєднуватися відразу кілька типів будови. У поодиноких випадках аденома може стати злоякісною, при цьому рецидивує тільки мембранозний тип пухлини, але досить часто (у 25% випадків) [1].
  • Каналікулярна аденома складається з призматичних епітеліальних клітин, які з’єднуються між собою, утворюючи пучки, схожі на намистини. Зустрічається у пацієнтів віком від 50 років, жінки хворіють у 2 рази частіше, ніж чоловіки. Як правило, вражає верхню губу або щіку [1]. Часто розвивається у вигляді вузла, чітко відмежованого від навколишніх тканин (у дрібних аденом вона відсутня). Поруч із великою пухлиною іноді можна побачити дрібні вузлики [1].
  • Сальна аденома – надзвичайно рідкісна пухлина, що становить 0,1% від випадків аденом слинних залоз [1]. Складається із гнізд здорових сальних клітин різних розмірів. Являє собою чітко відмежовану безболісну пухлину до 3 см у діаметрі. Ця аденома рідко рецидивує та стає злоякісною [1].
  • Лімфаденома – підрозділяється на сальну та несальну пухлину, яка складається з лімфоцитів та залозистих клітин, обмежених капсулою. Сальна лімфаденома схожа на сальну аденому, описану вище, тільки до сальних клітин додаються лімфоїдні фолікули. У несальній лімфаденомі немає сальних клітин. Це щільна пухлина з безліччю дрібних порожнин або однією великою порожниною. Усього описано 10 випадків лімфоаденоми. Пухлина практично не озлоякствується і не рецидивує [1].
  • Протокова папілома — ділиться на інвертовану (перетворену) протокову та внутрішньопротокову папілому. Інвертована папілома – це щільне безболісне утворення, яке виникає у малих слинних залозах. Росте не агресивно. Складається з великої кількості епітеліальних клітин з протокою в центрі, яка може відкриватися на поверхню слизової оболонки. Капсули такої пухлини немає. Внутрішньопротокова папілома зазвичай знаходиться у великих слинних залозах і являє собою одну велику кісту, оточену капсулою. В обох випадках пухлина досить нешкідлива і після адекватного хірургічного лікування зазвичай не рецидивує [1].
  • Папілярна сіалоаденома – екзотична пухлина сосочкового або бородавчастого виду. Кріпиться на ніжці або широкій основі у вигляді напівсфери. Складається з безлічі залізистих та епітеліальних клітин, розташованих у вигляді проток. Сіалоаденома не має капсули, вона може агресивно зростати, також часто рецидивує (у 10–15 % випадків) [1].
  • Цистаденома – рідкісна доброякісна пухлина. Є безболісною і безформною освітою. Складається з однієї великої кісти або безлічі дрібних кіст, оточених часточками слинної залози та сполучної тканини. Характеризується доброякісним перебігом, повільним зростанням та відсутністю рецидивів після видалення, проте описані рідкісні випадки озлоякісності пухлини [1].
  • Міоепітеліома – складається з міоепітеліальних клітин, тобто клітин, схожих на м’язову тканину. Може складатися з різних клітинних структур, але в одній пухлині зазвичай знаходять один вид клітин, комбінації трапляються рідко. Якщо довго не лікувати пухлину, вона може стати злоякісною. При видаленні прогноз для міоепітеліоми   сприятливий, рецидиви трапляються рідко [1].
  • Ацинозно-клітинна пухлина – це проміжна пухлина між доброякісною та злоякісною. Вона активно проростає в навколишні тканини, але не дає метастазів. Її клінічні прояви схожі на симптоми інших аденом. Як правило, діагностувати ацинозно-клітинну пухлину виходить лише за допомогою гістологічного обстеження. Лікар оцінює її злоякісність і вирішує питання необхідності променевої терапії [2].

Ускладнення аденоми слинної залози

Ускладнення поділяються на дві групи:

  • порушення в органах, що виникли через пухлину;
  • зміни усередині самої пухлини.

Порушення в органах

Якщо аденома збільшується, проростає в залозисту тканину слинної залози та заміщає її, знижується виділення слини. Це призводить до появи сухості в роті та порушення процесів травлення, оскільки слина — це важливий компонент травної системи: вона бере участь у первинній обробці вуглеводів їжі, що надходить.

При здавлюванні кровоносної судини або нерва з’являється збій у передачі нервових імпульсів та надходженні корисних речовин до м’язів обличчя, що призводить до порушення їх роботи та болю. Також тривале здавлювання іноді стає причиною запалення в судинно-нервовому пучку, через що можуть розвинутися невралгії та неврити, що супроводжуються сильним болем.

Зміни всередині пухлини

Доброякісні пухлини здебільшого складаються із здорових, але неправильно розташованих клітин організму. При тривалому існуванні пухлини може з’явитися нетипова група клітин із пошкодженою ДНК. Чим більше таких клітин, тим вищий ризик, що пухлина стане злоякісною. Такий процес переродження аденоми називається малігнізацією.

При видаленні великої аденоми є ризик, що у організмі залишиться невелика частина клітин, у тому числі може зрости нова пухлина, т. е. відбудеться рецидив.

Іноді у великих пухлинах з’являються осередки загиблих клітин – зони некрозу. Це відбувається через порушення обміну речовин усередині пухлини. Таке вогнище може призвести до серйозного запалення та ускладнити лікування [1].

Чим раніше пухлину знайдуть і прооперують, тим нижчою є ймовірність розвитку ускладнень.

Діагностика аденоми слинної залози

Перша ознака аденоми – припухлість, але зазвичай вона безболісна, тому пацієнт потрапляє до лікаря набагато пізніше, ніж потрібно. На пізнішій стадії до симптомів додаються сухість у роті та болі по ходу гілок нерва.

Припухлость при аденоме слюнной железы [13]3

При цьому остаточний діагноз ставлять лише після видалення пухлини за допомогою гістологічного дослідження, яке визначає тип аденоми за будовою клітин.

Опитування та фізикальний огляд

Щоб сформувати цілісну картину, лікар уточнює у пацієнта, коли з’явилася припухлість, наскільки швидко вона збільшувалася, які зміни з’явилися одночасно з нею, що зробив пацієнт щодо аденоми, чи є хронічні хвороби тощо.

Після опитування проводиться огляд. Лікар оцінює форму та розмір освіти, стан слизової оболонки над ним, аналізує цілісність проток великих слинних залоз та розмір лімфатичних вузлів, перевіряє, чи вільно відкривається рот, чи є ознаки ураження нерва та сухість у роті.

При обмацуванні лікар визначає консистенцію освіти, наявність хворобливості, прилягання до навколишніх тканин та рухливість пухлини.

Інструментальна діагностика

Далі використовують додаткові методи обстеження:

  • Цитологічний метод – за допомогою спеціальної голки у пацієнта беруть біологічний матеріал та досліджують під мікроскопом. Цей метод має багато недоліків: результати залежать від умов взяття пункції та кваліфікації лікаря, який проводить дослідження. Так як пункцію беруть до операції, під обстеження може потрапити будь-яка ділянка пухлини, тому метод може дати неповну картину хвороби. Часто проводять під контролем УЗД.
  • УЗД визначає точні розміри і положення пухлини, але іноді ділянки слинних залоз перекриваються масивними кістковими утвореннями, наприклад гілкою нижньої щелепи, і сигнал до них не доходить.
  • Сиалографія – дуже інформативний метод, при якому в протоку слинної залози вводять контрастну речовину, після чого роблять рентгенівський знімок. Аналізуючи поширення контрастної речовини по слинній залозі, можна відрізнити пухлину від непухлинної патології, наприклад слиннокам’яної хвороби, при якій теж є припухлість. Якщо контрастне речовина витікає межі залози, це вказує на пухлину, оскільки порушується структура оболонки залози чи протоки. Також за низкою ознак можна припустити, злоякісна пухлина чи доброякісна (якщо цілісність залози не порушена).
  • КТ та МРТ — передають тривимірне зображення слинної залози та пухлини, що допомагає точно визначити її положення та розміри. Також за допомогою МРТ можна дізнатися про будову пухлини, що зробить постановку діагнозу точнішою [1] [2] [3] [4] [5].

КТ аденомы слюнной железы [14]4

Лікування аденоми слинної залози

Основним та єдиним варіантом лікування аденоми слинних залоз є операція. У більшості випадків видалення пухлини супроводжується пошкодженням залози та порушенням її роботи, тому залозу теж вирізують.

Якщо пухлина утворилася в малій слинній залозі , то її січуть у межах здорових тканин. Іноді невелику доброякісну аденому видаляють у межах її оболонки, але тільки якщо пухлина має капсулу. Цей варіант операції є більш щадним, однак такий метод не використовують при лікуванні плеоморфної аденоми. Це з тим, що така пухлина може бути злоякісної. Також її капсула має нерівномірну товщину і подекуди стоншується, що ускладнює роботу хірурга.

Післяопераційний період триває приблизно тиждень, додаткові методи лікування аденоми (наприклад, хіміо- або променева терапія) не потрібні.

Хірургічне лікування слинних залоз може виявитися досить складним, оскільки всередині та навколо залоз знаходиться кілька важливих нервів, наприклад лицьовий нерв, який проходить через привушну залозу [9]. З цим пов’язані можливі післяопераційні ускладнення, наприклад, парез лицевого нерва.

Прогноз. Профілактика

Прогноз сприятливий. При повному видаленні залози разом із пухлиною рецидиви трапляються дуже рідко. У разі щадного способу лікування є можливість повторної появи пухлини. У такому разі операцію проводять повторно та радикальніше.

Профілактика аденоми слинної залози

Як таких заходів профілактики не існує, проте варто дотримуватися загальних рекомендацій:

  • дотримуватися здорового способу життя та харчування;
  • відмовитись від шкідливих звичок;
  • своєчасно звертатися до лікаря, якщо в роті з’явилося підозріле утворення [1] [3] [4] [5] [7].

Список літератури

  1. Пачес А. І., Таболінська Т. Д. Пухлини слинних залоз. – М.: Практична медицина, 2009. – 470 с.
  2. Ромачова І. Ф., Юдін Л. А., Афанасьєв Ст Ст, Морозов А. Н. Захворювання та пошкодження слинних залоз. – М.: Медицина, 1987. – 240 с.
  3. Афанасьєв В. В. Слинні залози. Хвороби та травми. – М.: Геотар-Медіа, 2019. – С. 270-281.
  4. Клементов А. В. Хвороби слинних залоз. – М.: Медицина, 1975. – 112 с.
  5. Щипський А. В. Диференційна діагностика різних форм хронічних захворювань слинних залоз – сіалозів, сіаладенітів: автореф. дис…. канд. мед. наук: 14.00.21. – М., 1997. – 25 с.
  6. Young A., Okuyemi OT Benign Salivary Gland Tumors // StatPearls. – 2022. посилання
  7. Ластівка А. С., Дударєва І. В. Пухлини слинних залоз. Методичний посібник. – Мінськ: БДМУ, 2017. – С. 12-22.
  8. Schiff BA Salivary Gland Tumors // MSD Manual. – 2021.
  9. Salivary gland tumors // Mayo clinic. – 2020.
  10. Saber M. Pleomorphic adenoma of salivary glands // Radiopaedia. – 2021.
  11. Bokhari MR, Greene J. Pleomorphic Adenoma // StatPearls. – 2021. посилання
  12. Borner U., Stow NW, Landis BN Pleomorphic Adenoma of Parotid Gland // The American Journal of Medicine. – 2016. – № 1. – P. e1-e2. посилання
  13. Periasamy S., Manoharan А., Garg Н., Kumar SP Pleomorphic Adenoma of the Cheek: A Case Report // Cureus. – 2019. – № 8.
  14. Rastogi R., Bhargava S., Mallarajapatna GJ, Singh SK Pictorial essay: Salivary gland imaging // Indian J Radiol Imaging. – 2012. – № 4. – Р. 325-333. посилання
diagnoz.in.ua